Угорка (пол. Węgierka) — село на Закерзонні, у ґміні Розьвениця Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, в Польщі.
Знаходиться в західній частині Надсяння. Розташоване на відстані 6 км на південь від адміністративного центру ґміни села Розвинниця, 17 км на південний захід від повітового центру Ярослава і 42 км на схід від воєводського центру Ряшева.
Наприкінці XV ст. місцевий оборонний двір був перебудований на мурований замок, руїни котрого збереглися донині.
За податковим реєстром 1515 р. село Угорка належало до фортеці Порохник, було 2 лани (коло 50 га) оброблюваної землі.
За податковим реєстром 1589 р. села Тулиголови й Угорка були у володінні Івана Пенянжика, було 7 ланів (коло 175 га) оброблюваної землі, 12 загородників з земельною ділянкою та 3 без неї, 2 коморники з тягловою худобою і 2 без неї, млин, корчма з 1 ланом землі, піп (отже, була й церква).
До 1772 року Угорка входила до складу Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського.
Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1880 р. Угорка знаходилась у Ярославському повіті Королівства Галичини і Володимирії, в селі були школа, гуральня, бровар, 2 млини, тартак, цегельня, 2 фільварки, 128 будинків і 818 мешканців, з них 421 греко-католик, 357 римо-католиків і 22 юдеї, греко-католики ходили до церкви парафії Порохник Порохницького деканату Перемишльської єпархії.
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення 1 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки Угорка разом з усім Надсянням були окуповані Польщею в результаті кривавої війни. Угорка входила до Ярославського повіту Львівського воєводства, в 1934-1939 рр. — у складі ґміни Розьвениця. На 1.01.1939 в селі проживало 1400 мешканців, з них 20 україномовних українців-грекокатоликів, 520 польськомовних українців-грекокатоликів, 840 поляків, 20 євреїв. На той час унаслідок півтисячоліття латинізації та полонізації українці лівобережного Надсяння опинилися в меншості.
Українці не могли протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни. Частину добровільно-примусово виселили в СРСР (270 осіб — 59 родин). Решта українців села попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була депортована на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.
Церква в селі вже була в 1589 р.
До виселення українців у селі була мурована філіяльна греко-католицька церква Преп. М. Параскеви, збудована в 1886 році. Належала до парафії Порохник Порохницького деканату Перемишльської єпархії. Після депортації українців служила костелом до 1986 р.