Старозаславський замок — єдина частково збережена будівля замкового комплексу 15 століття, розташована на останці у старій частині міста Ізяслава на Волині при впадінні річки Сошені до річки Горині.
Спорудження в XV столітті Старозаславського замку пов'язують з ім'ям князя Василя Федоровича Красного (*?—† після 1461).
На існування замку в означений час вказує й та обставина, що заславські замкові книги велися від 1512 року. Книги за 1572—1575 рр. досі є цінним джерелом з історії Заславської волості, до якої, крім міста Заслава, в другій половині XVI ст. входило ще 70 містечок і сіл.
В подальшому Старозаславський замок згадується у документах від 21 серпня 1533 року і 1535 року. Проте в середовищі науковців, причетних до пам'яткоохоронних досліджень, простежується хибне датування споруди, умовно «замку», 1539 роком, ототожнюючи її таким чином із Заславською коморою (митницею), що вперше згадується 15 серпня 1539 року.
Волинський краєзнавець XIX ст. Микола Теодорович так писав про цю споруду: Шаблон:Цитата
Більш міродайною є думка про цойґгавз, підтвердження якій знаходиться в інвентарному описі замку в Старому Заславі від 15 липня 1622 року. Розділ «Як йти до дитинця» й наступні за ним правдоподібно стосуються згаданої споруди. На той час в двоповерховому будинку переховували зброю та військову амуніцію і, що досить несподівано, частку замкової збірки малярства. Після бурхливого напливу Хмельниччини Старозаславський замок, який й без того знаходився у занепаді, був зовсім спустошений. В описі замку від 1700 року, що зберігається у фондах Державного архівуpl на Вавеліpl в Кракові (Польща), писар занотував, що "… тільки та базиліка чекає руйнації до реченця".
Того вигляду, який ми можемо спостерігати на світлинах прецінь іще першої половини ХХ століття, споруда набула за володарювання князя Павла Карла Санґушка (*1680 — † 1750) та його дружини Барбари Санґушкової (*1718 — † 1791). Було добудовано цегляні другий поверх і вежу перед західним входом. Правдоподібно, що керував роботами придворний архітектор Паоло Фонтана. Хоч, в цьому випадку, добудова, мабуть, не обійшлася без участі Фридерика Опіца (polski. Fryderyk Opitz), ще одного з санґушківських архітекторів, що більше спеціалізувався на зведенні об'єктів господарського призначення.
В часі російської займанщини східної Волині споруду використовували як склад для потреб окупаційної армії. На другому поверсі зберігали зерно, на що вказує конструкція даху.
Не змінив замок свого призначення й у часи СРСР, він залишався складом та поволі втрачав свою подобу. Спочатку знищено дах, а потім й зовсім залишено його без догляду. Протягом ХХ століття з дитинця кількаразово вибирали ґрунт. Останнього разу наприкінці 1990-х для підсипання сусіднього пагорбу, на якому пришвидшено зводилася православна церква Різдва Христового, дії екскаваторників зупинив депутат міської ради Віталій Климчук разом з кількома молодими заслав'янами, натомість через декілька років, коли техніка Ізяславського житлово-комунального підприємства вщент зруйнувала західну вежу, зупиняти вандалів було нікому.
1994 року дослідженнями, проведеними археологом Михайлом Нікітенком безпосередньо на дитинці, починаючи від р. Сошені й майже впритул до Бернардинського монастиря, було локалізовано староруський город (кінець ХІ-ХІІ — перша половина ХІІІ ст.).
2006 року українська держава вперше виділила кошти на збереження та реставрацію замку. Кошти швидко "освоїли". Було виготовлено частину документації, прибрано завали на другому поверсі, встановлено ґрати і паркан довкола споруди. Нині частини ґрат вже немає, ворота навстіж, містяни продовжують собі спокійно садити на дитинці картоплю, топінамбур і кукурудзу, фінансування було припинено. Останнім часом замок неодноразово піддавався нападам мисливців за будівельними матеріалами і чорних археологів. Основні ушкодження припали на північний фасад споруди.
Двоповерхова прямокутна (майже квадратна) споруда. Автентичними є тільки перший поверх і пивниці, муровані з каменю, майже тотожні у плануванні. Другий поверх цегляний, вимуруваний у XVIII столітті. Перший поверх ділиться на дві рівнозначні частини завдяки широкому проїзду, орієнтованому за віссю північ-південь, на обидві сторони від якого розташовано по три кімнати. Перекриття склепінчате, хрестове, на другому поверсі було по балках. Пивниці освітлені продухи. Вікна першого поверху неодноразово перемуровувалися. Пивниці і обидва поверхи з'єднуються між собою внутрістінними каналами, функціональне призначення яких досі не вивчено. Припускають, що вони могли використовуватися для підйомників. Хоча також можливий варіант як витяжки для порохового диму. Унікальність споруди полягає у так званій ізоляції рівнів. Потрапивши на перший поверх з нього неможливо піднятися на другий.
Замок було занесено до Державного реєстру національного культурного надбання, охоронний номер 757/0.