Собор Святого Петра (italiano. Basilica di San Pietro; Базиліка Святого Петра) — католицький собор, є найбільшою спорудою Ватикана, до останнього часу вважався найбільшою християнською церквою у світі. Один із чотирьох патріарших базилік Риму і церемоніальний центр Римської католицької Церкви.
На тому місці, де стоїть собор св. Петра, розташовувалися сади цирку Нерона (залишився обеліск з Геліополя, який до сьогодні стоїть на площі Св. Петра). Перша базиліка була побудована 324 р., у правління першого християнського імператора Констянтина, і туди перенесли рештки св. Петра, який, за легендою, прийняв в 66 р. мученицьку смерть в цирку Нерона. У другому соборі 800 р. папа Лев III коронував Карла Великого Імператором Заходу. У XV ст. базиліка, що існувала вже одинадцять століть, загрожувала обрушитися, і при Миколі V її почали розширювати й перебудовувати. Кардинально вирішив це запитання Юлій II, наказавший побудувати на місці древньої базиліки величезний новий собор, що мав затьмарити як поганські храми, так і наявні християнські церкви, сприяючи цим зміцненню папської держави й поширенню впливу католицизму.
Майже всі великі архітектори Італії почергово брали участь у проектуванні та будівництві собору св. Петра. У 1506 р. був затверджений проект архітектора Донато Браманте, відповідно до якого почали будувати центричну споруду у формі грецького хреста (із рівними сторонами). Після смерті Браманте будівництво очолив Рафаель, повернувшись до традиційної формі латинського хреста (з подовженою четвертою стороною), потім Бальдассаре Перуцці, який вибрав зупинений на центричну споруду, і Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальную форму.
Нарешті, в 1546 р. керівництво роботами доручили Мікеланджело. Він повернувся до ідеї центральнокупольної споруди, його проект передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східною боку (в найдавніших базиликах Риму, як й у античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Всі несучі конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті (1564 р.) Джакомо делла Порта, який додав витягнутіші обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проектом Мікеланджело, архітектор Віньола звів лише 2. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися з вівтарного, західного боку. На початку XVII ст. за вказівкою Павла V архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста — пристроїв до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та побудував фасад. Баня виявилася прихованимою фасадом, втратила домінуюче значення та сприймається лише з віддаля, з віа делла Кончільяціоне.
Була потрібна площа, яка вміщала б дуже багато віруючих, що приходили до собору, щоб отримати папське благословення чи брати участь у релігійних святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив 1656—1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.
Висота фасаду, побудованого архітектором Мадерно, 45 м, ширина — 115 м Аттік фасаду вінчають величезні, заввишки 5,65 м, статуї Христа, Ивана Хрестителя і одинадцять апостолів (крім апостола Петра). З портика п'ять порталів ведуть у собор. Стулки дверей центрального порталу виконані у середині XV в. й походять зі старої базиліки. Напроти цього порталу, над входом у портик, перебуває мозаїка Джотто кінця XIII в. «Наввчелла». Рельєфи крайнього лівого порталу — «Воріт смерті» — створені у 1949—1964 рр. скульптором Джакомо Манцу. Дуже виразний образ Папи Івана XXIII.
Усередині собор уражає гармонією пропорцій, величезними розмірами, багатством оформлення — тут маса статуй, алтарів, надгробків, безліч чудових творів мистецтва.
Загальна довжина базиліки 211,6 м. На підлозі центрального нефа є позначки, що дають розміри інших великих соборів світу, що дозволяє порівняти їх із найбільшим, собором св. Петра.
Наприкінці центрального нефа, у останнього стовпа справа, перебуває статуя св. Петра XIII ст., приписувана Арнольфо ді Камбіо. Статуї приписують чудодійні властивості, і прочани благоговійно прикладаються губами до бронзової ноги.
Шатро, шедевр архітектури, має всередині висоту 119 метрів і діаметр 42 м. Він спирається чотирма потужних стовпа. У ніші однієї з них стоїть п'ятиметрова статуя св. Лонгіна роботи Берніні. Роль Берніні у створенні скульптурного оздоблення собору дуже велика, він працював тут із перервами майже 50 років, із 1620-го до 1670 р. У підбанному просторі над головним алтарем перебуває шедевр Берніні — величезний, заввишки 29 м балдахін (ківорій) на чотирьох кручених колонах, на яких стоять статуї янголів. Серед гілок лавра на верхніх частинах колон видно геральдичні бджоли сімейства Барберіні. Бронзу для ківорію узяли з Пантеона, розібравши за наказом папи Урбана VIII (Барберіні) конструкції, які підтримували дах портика. Крізь балдахін видно у центральній апсиді створена Берніні кафедра св. Петра. Вона містить підтримуване чотирма статуями батьків церкви крісло св. Петра, з якого ширяє у сяйві символ Святого Духа. Праворуч від кафедри — надгробок папи Урбана VIII роботи Берніні, зліва — надгробок Павла III (XVI в.) роботи Гульельмо делла Порта, одного з учнів Мікеланджело.
У першій капелі справа перебуває шедевр Мікеланджело — мармурова «П'єта». Її було створено ним на межі XV і XVI століть у віці 25 років. Після того, як зловмисником була зроблена спроба розбити статую, її захистили склом. Поруч розташовується невеличка капела Розп'яття (чи Реліквії), у якій зберігається дерев'яне розп'яття кінця XIII — початку XIV в., приписуване П'єтро Кавалліні. Трохи далі перебуває надгробок маркграфині Матільди Каноської роботи Берніні з учнями; це була перша жінка, яка мала честь бути похованою у цьому соборі. (У 1077 р. в Каноссі, замку маркграфині Матільди, імператор Священної Римської імперії Генрих IV, відлучений церкві та усунутий, принижено вимолював вибачення у папи Григорія VII.) Ґрати капели св. Причастя виконано із малюнка Борроміні. Поруч із капелою — надгробок Григорія XIII; барельєф нагадує про здійснену папою реформу — запровадження григоріанського календаря. Трохи далі перебуває виконаний у неокласичному стилі скульптором Кановой (1792 р.) надгробок Климента XIII.
Надгробок Александра VII роботи Берніні. Величезний інтерес представляє створений 1490-х рр. скульптором Антоніо Поллайоло надгробок Інокентія VIII, це одна з небагатьох пам'яток, що були ще за старої базиліки. Біля входу ще один твір скульптора Канови — надгробок останніх представників шотландської королівської сім'ї Стюарт.
