Замок Шамбо́р (français. Château de Chambord) — найбільший замок на Луарі. Зведений за наказом короля Франциска І, який бажав бути ближче до своєї коханої — графині Турі, яка проживала поруч. Шедевр Відродження розташований на схід від Блуа, домінує над усією місцевістю. Одні вважають, що своєю пишністю Шамбор поступається лише Версалю, інші заперечують, говорячи, що задум і розмах палацу на Луарі затьмарює парижську резиденцію бурбонів.
Шамбор повинен був свідчити про могутність монархів, тому Франциск І, плануючи будівництво, не рахував грошей. У нього були фінансові проблеми, про що яскраво свідчить той факт, що король не міг внести викуп за двох синів, що залишились в полоні в Іспанії. Сам він був змушений користуватися майном церкви і сріблом підлеглих, але в будівництві замка, що тривало 15 років, будо задіяно близько 2 тисяч робітників. Особливу увагу король приділяв спорудженню навколо замку міцної стіни периметром 32 км. і висотою 2,5 м. Спочатку Шамбор був мисливським маєтком, базою для поїздок в ліси Солонь. В 1519 році Франциск І вирішив знести первинну споруду і на її місті спорудити ренесансний палац. Скоріше за все, проект замку був виконаний Леонардо да Вінчі, якого монарх, поціновував італійського Відродження, запросив до двору трьома роками раніше. Мабуть, не пізніше 1537 року роботи були закінчені – споруда перетворилася в чарівний замок. Тоді тут і з’явився донжон – міцна бата всередині замкових стін – з оточуючими його відкритими терасами. Італійському генію приписують також проект двух спіралевидних сходів в донжоні, відділених одні від других, щоб люди, що входять і, що виходять не заважали один одному. Спочатку Франциск І хотів змінити русло Луари, щоб змусити її текти перед Шамбором. Однак замість цього проекту був втілений менш амбіційний – будівельники змінили русло найближчої до замку річки Клоссон, після чого вона наповнила рів навколо будівлі. Король дочекався завершення свого власного павільйона з прилеглою до нього двоповерховою галереєю в північно-східній частині комплексу, але користувався ним не дуже часто – за 32 роки свого правління (1515-1547) він провів у Шамборі всього 42 дні. Будівництво величезної споруди, яка нараховувала 440 кімнат, 365 камінів, 14 великих і 70 маленьких сходів, закінчив лише Людовік XIV в 1685 році. Він напроти багато разів приїздив до Шамбору. Сам Король-сонце неодноразово бував тут: по-перше, він дуже любив мисливство, для якого «мисливський двір» на Луарі підходив ідеально, а по-друге, він хотів повернути самій резиденції блискучий стиль часів свого далекого попередника. Король проводив тут бали, ставив опери та п’єси Мольєра. Його покої – найбільші у всьому замку. Завдяки його наступнику, Людовіку XV, замок перейшов до рук польського короля-вигнанця Станіслава Лещинського (тестя французького монарха). Новий господар поспішив внести деякі вдосконалення – наприклад, щоб не було холодних протягів, він наказав засипати рів, що оточував замок. Останній володар Шамбора, Моріс Саксонський, переможець англійців в битві під Фонтенуа в 1745 році, поселив у замку свою коханку-акторку і два кавалерійських загони, за потішними боями яких спостерігав з замкових терас.
Архітектура Шамбора – це ефектне поєднання стилів. Багаті прикраси витримані в дусі раннього італійського Відродження, тоді як весь силует споруди нагадує про готику. Враження, яке справляє замок, можна порівняти з тим, яке викликає індійський Тадж-Махал: поєднання симетричних башт, камінних ліхтарів, балконів та камінних труб утворює гармонійне ціле – щось на зразок східного міста в мініатюрі.