При́п'ять — покинуте місто обласного значення, у минулому підпорядковувалось Київській області. Засноване 4 лютого 1970 року на березі річки Прип'ять, поблизу залізничної станції Янів. Населення евакуйоване через катастрофу на ЧАЕС у 1986 році, внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС.
Головним приводом для заснування міста стало будівництво однієї з найбільших в Європі атомних електростанцій — Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС).
Чисельність населення за станом на листопад 1985 року — 47 500 осіб, більш ніж 25 різних національностей. Нині у місті на станції Янів діє пункт контролю на кордоні з Білоруссю Янів — Йолча.
Місто Прип'ять засноване 4 лютого 1970 року.
14 квітня 1972 року новозбудованому населенему пункту Чорнобильського р-ну присвоєне найменування (взято на облік адм.-тер. поділу) — селище Прип'ять.
24 квітня 1972 року селищу надано статус смт.
20 жовтня 1980 року віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
Населення міста Прип'ять до катастрофи на Чорнобильській АЕС становило 45000 осіб.
У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 1 СПТУ на 600 місць.
10 спортивних зал, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони (головний — «Авангард»).
Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв на вісім кімнат для гурткової праці загальною місткістю 312 учнів.
«Життя в Місті для більшості прип'ятчан, тим чи іншим чином, було тісно пов'язане з місцевим Палацом Культури. Для когось він був місцем роботи, хтось пам'ятає дискотеки, новорічні святкові дійства, інші згадають улюблені фільми, концерти, спектаклі чи засідання клубу веселих зустрічей… А ще сюди часом приїжджав цирк. Палац теж пам'ятає… Пам'ятає творчі вечора Олени Камбурової та Юрія Ряшенцева, експозиції клубу „Червона гвоздика“, пам'ятає бешкетників, що намагаються відколупати мозаїку з-під сходів… Він здобув неймовірну популярність після втечі своїх творців, ставши, поруч із Прометеєм — символом загиблого Міста. Та чи загиблого?.. Кадри кінохронік і знімки з Ним облетіли увесь світ. Він бачив і президентів, і конгресменів, поетів і акторів… Бачив і мародерів, що розорили бібліотеку, повибивали вікна й обідрали мармур з його стін… Кого тільки не бачив Він під своїм дахом… Він пам'ятає всіх, не поділяючи на До та Після… Він пам'ятає все… І завжди, коли на його розкришений поріг ступає нога людини, Він ледь відчутно здригається, і — прокидається…» (Олександр Сирота)
«Воно, мабуть, ночами оживає
містечко наше — в світу на виду…
Там наші сни, мов хмари ті, бредуть
і місяцевим сяйвом вікна мають…»
(з триптиха «Прип'яті», переклад Віктора Грабовського)
Автор вірша Любов Сирота — керівник літературного об'єднання «Прометей» прип'ятського палацу культури «Енергетик».
За весь час роботи в літоб'єднанні змінилося три керівники. Першим був Іван Речи, наступною була відома нині журналістка Любов Ковалевська[недоступне посилання з липень 2019] (у Прип'яті — Любов Тутарова), а з 1983 року і до аварії на ЧАЕС (і навіть після — у Києві, поки існувала організація Палац Культури «Енергетик») його очолила Любов Сирота. В об'єднанні було не менш як 20 постійних членів. Там працювала творча майстерня, де усі учасники могли підняти свій творчий рівень; відбувалися зустрічі з відомими літераторами й представниками інших творчих професій. Члени об'єднання організовували поетичні вечори та зустрічі в школах, гуртожитках та на підприємствах міста.
До 1986 року в республіканських та всесоюзних виданнях публікувалися лише твори Л. Сироти та Л. Ковалевської. Чорнобильська катастрофа стала поштовхом для проявлення творчих талантів інших членів об'єднання (поета Володимира Шовкошитного, поета й автора унікальних фільмів про Прип'ять Михайла Назаренка, Лариси Коваленко, Любові Василевської, Стаса Константинова та ін.)
У 1984 р. літературне об'єднання разом з дискотекою «Едісон-2» створили експериментальний диско-театр, перша дійство якого — поетична вистава Л.Сироти «Ми не могли б не знайти одне одного», мала чималий успіх у місті, а також стала лауреатом республіканського конкурсу дискотек.
Остання робота об'єднання — вистава про життя й творчість Марини Цвєтаєвої «Моя спеціальність — життя» (у 2-х діях — протягом більш 2-х годин) була поставлена у 1985 р. В той час малодоступний матеріал для вистави збирався її автором Л. Сиротою по крихтах у бібліотеках Києва та Дніпропетровська. Прем'єра вистави була визначною подією у місті, після якої заввідділу культури А. Рубан та директор палац культури В. Ідельсон прийняли рішення внести його у постійний репертуар палацу культури. Наступний показ вистави був запланований на 4 травня 1986 року, та, по відомим причинам, не відбувся.
Шефом прип'ятського літературного об'єднання була Спілка письменників України та газета «Літературна Україна», завдяки чому й могла з'явитися стаття Любові Ковалевської про зловживання та негаразди при будівництві ЧАЕС, що прогриміла на весь світ вже після Чорнобильської катастрофи…
Майже одразу після аварії на ЧАЕС та евакуації з Прип'яті, керівниками літоб'єднання «Прометей» (Любов Сирота), дискотеки «Едісон-2» (Олександр Демидов) і кіностудії «Прип'ять-фільм» (Михайло Назаренко[недоступне посилання з липень 2019]) була створена творча група (у складі якої були також інженери ЧАЕС — поет і бард Володимир Шовкошитний та бард і композитор-аматор Василик Розумний), котра віршем і піснею, слайдами й фільмами несла правду про несправедливо забуте місто енергетиків Прип'ять та його мешканців, виступаючи в різних організаціях та підприємствах Києва (включаючи Спілку письменників, к/с ім. О.Довженка та ін.) Ця діяльність творчої групи згодом була відзначена обласною премією ім. Олександра Бойченка (грошевий еквівалент якої вони перерахували у фонд відкриття пам'ятного меморіалу першим героям і жертвам аварії на ЧАЕС на Мітінському цвинтарі в Москві); вона ж лягла у канву художньо-публіцистичного фільму відомого кінодокументаліста Роллана Сергієнка «Поріг», створеного на Київській кіностудії ім. О.Довженка, разом з ЦСДФ (Москва) у 1988 р., який пробив стіну секретності та замовчування реальних наслідків Чорнобильської трагедії.
У 1987 році в Деснянському районі м. Києва, де мешкають понад 70 тисяч переселенців з Чорнобильської зони, колишня зав. культмасовим сектором прип'ятського палацу культури Тамара Красицька (Боханченко) разом з колегами ініціювала й очолила спочатку клуб колишніх прип'ятчан, а потім — благочинну громадську організацію чорнобильців «Земляки», яка всебічно допомога евакуйованому населенню, ліквідаторам наслідків аварії, інвалідам, вдовам, дітям-сиротам та багатодітним сім'ям. Одним з пріоритетних напрямків діяльності цієї організації є просвітня й виховальна робота з дітьми. Зокрема, у рамках Міжнародної щорічної акції «Спасенна планета», яка вже з першого кроку — 26 квітня 1998 року знайшла чимало прихильників в усьому світі., проводяться конкурси дитячих творів та малюнків «Майбутнє планети — наша турбота».
У 2006 році у Києві з ініціативи команди сайту pripyat.com була створена міжнародна громадська організація «Центр ПРИП'ЯТЬ.ком»[недоступне посилання з липень 2019], головним завданням якої стало донесення інформації про Чорнобильську трагедію та її наслідків якомога ширшому колу громадськості (крім багатьох інших проектів, виключно з цією метою організує та проводить ознайомчі екскурсії у Чорнобильську зону та м. Прип'ять). Як в інтерв'ю кореспонденту РИА Новости Івану Щеглову сказав Віце-президент цієї організації Олександр Сирота: «Дуже хочеться вірити — людина, що відвідала це місце, вже ніколи не зможе жити так, аби після неї лишалися мертві міста».
В тому ж році разом із газетою «Літературна Україна» вони ініціювали Звернення до світової спільноти[недоступне посилання з липень 2019] щодо підтримки ідеї створення екологічної пам'ятки м. Прип'ять та заповідної 15-км Чорнобильської зони, як меморіалу найбільшої техногенної катастрофи XX сторіччя, який має бути взятий під охорону міжнародної спільноти. «Олександр активно виступає за надання Прип'яті статусу Міста-Музею. Тому що, покинуте місто беззахисне перед мародерами, любителями екстремального туризму і природної стихії. Каже, що людина, яка відвідала це місце, вже не зможе жити так, щоб після неї залишалися мертві міста.»
«Зрештою, якщо мертве місто й не стане музеєм, загине від снігу та вітру, зникне під заростями, вже є ще одна Прип'ять. Віртуальна. В ній живуть люди. Знайшов в Мережі на мапі міста свою колишню вулицю, будинок, квартиру — заселюйся, залишай фотографії членів своєї родини, спогади й — обов'язково — нову адресу: тепер тебе зможуть знайти колишні однокашники й колеги. Тільки обов'язково зазирни у сусідські „вікна“. Поки що заселилися 300 осіб з 50 тис. мешканців, але це тільки початок..»
Крім того, команда сайту pripyat.com, в рамках проекту «Фото твоего дома», виконує заявки тих мешканців Прип'яті, хто не в змозі відвідати покинуте місто, фотографує їх район, будинок, квартиру.
На сьогодні час перевезення працівників ЧАЕС між станціями «Славутич» і «Семиходи» забезпечує 5 пар електропотягів N901-910.
Усі покинуті споруди міста є об'єктами індустріального туризму екстремалів України та інших країн.
У Прип'яті й зараз діють два підприємства — цех з дезактивації спецодягу, простіше кажучи, пральня і гараж для автомобілів, які возять радіоактивні відходи..
Квебецький драматург Філіпп Ландрі присвятив місту свою драму «Повернення до Прип'яті», яка отримала високу оцінку канадських театралів
У Прип'яті та Чорнобильській зоні розгортаються дії серії комп'ютерних ігор «S.T.A.L.K.E.R.», української компанії GSC Game World.
У серпні 2019 року Національна гвардія України підтвердила, що періодично проводить у Прип'яті військові навчання «бій у місті».
