Празький град (чеськ. Pražský hrad) — Празька фортеця, аналогічна кремлю у східних слов'ян; традиційна резиденція чеських володарів, деяких імператорів Священної Римської імперії, з 1918 року резиденція президента республіки, спочатку Чехословацької, а з 1993 Чеської.
Перша відома історії фортеця виникла на місці Празького граду в IX ст. Надалі град розширявся й добудовувався, доки не став одним із найбільших замкових комплексів у світі. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, маючи довжину 570 м і ширину 130 м він є найбільшим замком у світі. Частиною комплексу є собор святого Віта — головний кафедральний собор Праги, у якому поховано багато видатних правителів Чехії, а також знаходиться гробниця св. Яна Непомуцького.
Височина Празького граду була заселена ще за часів неоліту. Археологами було знайдено поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, та культури накільчатої кераміки на території Лумбего саду. Звідти ж походять і свідчення, що з епохи енеоліту й пізніше тут підтверджуються поховання, що належать до культури шнурової кераміки та унетицької культури.
У 1980-х роках археологам вдалося довести існування давнішого поселення, ніж про те свідчили писемні джерела, які вказують, що князь Борживой I з Пржемисловичів побудував тут церкву Діви Марії приблизно у 885 році. Впродовж 9-го століття тут вже, швидше за все, було укріплення, хоча невідомо, що знаходилося за його стінами.
Побудову власне граду, що чеською мовою означає замок, розпочав, швидше за все, син Боржівоя Спитігнєв І. Городище Пржемисловичів не перевищувало за розмірами сьогоднішню площа замку. Крім західної частини він був оточений крутими схилами, а з північної сторони, на місці Оленячого рову, пробігав струмок. Із західної сторони, між сучасною Градчанською площею та первісним подвір'ям граду, було зі зрозумілих причин викопано рів, завглибшки 30 метрів та 24 метрів завширшки. Через рів до головних воріт вів міст. Крім того, навколо городища було збудовано дерев'яну стіну на глиняному валу та кілька охоронних веж, три з яких слугували за брами. Між західною та східною брамами було прокладено бруківку.
Під час правління Вратіслава І у Граді було збудовано другу церкву та освячено на честь св. Юрія (Їржі). До 973 року вона виконувала функції головної церкви для князівського двору та цілої Чехії. Князь Вацлав дав дозвіл на будівництво у Граді третьої церкви: ротонди св. Віта, до якої поклав святі мощі, що дісталися йому у подарунок від східнофранкського короля Генріха І Птахолова. Після заснування єпископства у 973 році ротонда стала кафедральним єпископським собором і найважливішою церквою Чехії.
Церковні споруди того часу вже були збудовані з каменю, тоді як княжий палац та службові споруди ще залишалися дерев'яними.
Близько 970 року біля церкви св. Георгія було засновано жіночий бенедиктинський монастир. Пізніше Болеслав ІІ провів чудову перебудову церкви, яка перетворилася на базиліку дороманського стилю. Базиліка також слугувала для поховання членів панівної династії.
Під час правління князів та першого чеського короля Вратіслава ІІ як резиденція правителів деякий час використовувався Вишеград, але у Празькому граді продовжувалося будівництво. Дерев'яну стіну замінила кам'яна з трьома брамами: Чорна вежа на сході, Біла вежа на заході, та Південна вежа, що слугувала як чорний хід.
Вже близько 1060 року згідно з наказом Спитігнєва ІІ ротонда св. Віта була зруйнована, а на її місці збудована базиліка, попередниця готичного кафедрального собору. Тринефний романський храм з білої опоки був 70 метрів завдовжки, й на той час найбільшим у чеських землях. До церкви св. Георгія було додано дві вежі, а дерев'яний палац було перебудовано на кам'яний.
Король Пржемисл Отакар II був за своєї доби одним із найшанованіших володарів Європи. Тому статусу відповідали й будови у Граді. Вже у перші роки свого правління він мав намір удосконалити укріплення, особливо найуразливіші з західного краю. Рови там були розширені, а вхід до Чорної вежі на сході було зруйновано. Отокар II збудував також королівський палац для представницьких та житлових потреб.
Розмах готичного стилю починається при Люксембургах. У 1344 році Карл IV, тоді ще принц та маркграф Моравський, разом зі своїм багаторічним приятелем Ернестом з Пардубіц, та своїм батьком Яном Люксембурзьким, закладає кам'яний собор св. Віта у зв'язку з підвищенням празького єпископства до архієпископства. Головним архітектором було призначено Матвія з Аррасу, а пізніше Петра Парлержа. То є тринефний храм з поперечним нефом, портиком та оточений капличками. Найвідоміша з них це каплиця св. Вацлава, збудована над його домовиною. Велика, або Дзвонова, вежа, 109 метрів заввишки, була закладена Парлержем, але завершена аж у 1554 році. У році 1770 була увінчана бароковою маківкою. Західна частина: фасад з 80-метровими вежами, була прибудована у 19 та на початку 20 століть, за проектом Йозефа Моцкера. Після його смерті у 1899 керівництво будівництвом узяв Йоже Плечнік. Собор було завершено у 1929. Окрім іншого слугує за скарбницю, де зберігаються чеські коронні дорогоцінності, мавзолей королів та галерею їх скульптурних та малярських портретів.
Після створення Першої республіки Град було оновлено для виконання нових функцій. То було зроблено архітектором словенського походження Йоже Плечніком під патронатом першого Президента Томаша Масарика. Плечнік спроектував також мощений двір президентської резиденції та оновив сади навколо Граду. Сам Плечнік був іноземцем, запрошеним викладати в університеті прикладних мистецтв у Празі, та виграв тендер на реконструкцію, тому його праця підпадала чималій критиці сучасників. Він сам не дожив до завершення розпочатої праці. Так, наприклад, виставкова зала у манежі Празького граду була завершена вже після війни у 1949 році під керівництвом його наступника Павла Янака.
