Новий палац Герренкімзе або Герренхімзеє (нім. Neues Schloss Herrenchiemsee) — заміська резиденція баварського короля Людвіґа II.
Комплекс королівських будівель розкинувся на острові Герренінзель на озері Кімзе, найбільшому озері Баварії, за 60 км на схід від Мюнхена.
Король вирішив збудувати палац Герренкімзе за зразком Версальського палацу під Парижем, зведеного його кумиром французьким королем Людовиком XIV. Палац будується за проектом архітектора Георга фон Дольмана (Georg von Dollmann) під керівництвом Юліуса Гофмана (Julius Hofmann).
Площа палацу становить 5000 кв. м, що дорівнює одній десятій частині від площі Версалю. Августинський монастир, що згодом був перетворений на Старий палац (Altes Schloss), і палац Герренкімзе, відомий також як Новий палац (Neues Schloss) — найбільші палаци Людвіґа ІІ.
Герренкімзе став останнім великим проектом Людвіґа II. Роботи припинились зі смертю короля у 1886 році, а палац залишився недобудованим. За бажанням короля, його палаци не повинні бути доступними для широкого огляду і їх необхідно знищити після його смерті. Однак проти волі короля Герренкімзе, його сади та інтер'єри стали відкритими для відвідування.
У південному крилі палацу з 1987 року розміщений Музей короля Людвіґа II.
Близько 765 року на півночі острова Герренінзель баварським герцогом Тассілоном ІІІ був заснований Бенедиктинський монастир (Kloster Herrenchiemsee). 969 року Оттон І дарував землі архієпископству Зальцбурга. Приблизно 1130 році тут повторно засновується монастир Регулярного канону, який жив за августинськими правилами. За дозволом папи Іннокентія III князь-єпископ Еберхард фон Реґенсберґ у 1215 році перетворив монастирську церкву на кафедральний собор єпархії Кімзее, що включала також кілька парафій на материку і в Тіролі.
У 1803 році у ході Німецької медіатизації[de] відбулася секуляризація у Баварії[de], Герренкімзьке абатство і єпископство Кімзее були секуляризовані. Згодом острів продали. Власники переобладнали собор і перетворили абатство у пивоварню. У 1870 році землі перейшли до лісопромислової компанії, яка мала намір вирубати ліс. Однак ці наміри викликали серйозну протидію з боку населення, що привернуло увагу баварського короля. Щоб припинити винищення природи, Людвіґ ІІ у вересні 1873 року викупив Герренкімзе. Будинки, що залишилися, він переобладнав для особистого користування. Пізніше, цей комплекс отримав назву «Старий палац» (Alten Schloss Herrenchiemsee).
З 10 по 23 серпня 1948 року в Старому палаці був скликаний Конституційний конвент (Verfassungskonvent) для підготовки Основного Закону (Grundgesetz) з метою створення Федеративної Республіки Німеччини, у якому взяли участь представники одинадцяти західних німецьких земель і Західного Берліна.
Будівництво Нового палацу велося у 1878–1885 роках. Усього з 1863 до 1886 було витрачено 16 579 674 марок. Золота монета у 20 марок (1890) містила 0,2304 тройської унції (7,171 г) золота. Таким чином, витрачена сума дорівнювала 190 998 унціям золота, тобто $ 125 400 000 доларів США (станом на серпень 2007).
Проте Людвіґ отримав можливість залишитися у палаці лише протягом кількох днів у вересні 1885 року. Після його смерті в наступному році всі будівельні роботи були припинені, а палац був відкритий для публіки. У 1923 році наслідний принц Рупрехт передав палац державі Баварія.
На відміну від середньовічного стилю замка Нойшванштайн 1869 року, Новий палац збудований як нео-барочна пам'ятка королю Людовику XIV, кумиру Людвіґа ІІ. У великій Дзеркальній залі палацу стелю прикрашає 25 картин Людовика XIV, показаного у всій своїй красі.
Хоча на будівництво палацу надихнув Версальський комплекс, Херренкімзе не став точною його копією. Із запланованого була зведена лише центральна частина. Після смерті короля 50 із 70 кімнат палацу залишились не завершеними. Дзеркальна зала більше за версальську. Одну з залів прикрашає люстра з муранського скла, іншу — найбільша у світі з мейсенської порцеляни.
Технічний прогрес також дав певні переваги, зокрема палац був обладнаний туалетами та системою центрального опалення, чого не було у попередника.
Водночас палац знаходиться у віддаленій місцевості на острові, на який можна дістатися лише на невеликому поромі. Від цього Херренкімзе завжди залишиться у тіні як Версаля, так і Нойшванштайна.
Сади прикрашені фонтанами, зокрема копією Версальського Bassin de Latone, і статуями як у класичному стилі, типовому для Версаля, так й у фантастичному, типовому для романтизму, яким захоплювався король Людвіґ.
