Музей Вікторії й Альберта не тільки найбільший, але й найперший у світі музей декоративно-ужиткового мистецтва.
Заснований у 1852-му — наступного року після того, як у Лондоні пройшла перша «Всесвітня виставка виробів промисловості всіх націй». Музей названо на честь тодішньої королеви Великої Британії та її чоловіка, принца Альберта. Пихата звичка аристократів зватися лише за іменами переслідувала мету затвердження своєї широкої відомості тоді і на майбутнє і виявлена в назві музею, що не відповідає характеру музейної збірки. Правляча династія ніякого відношення до створення предметів ужиткового мистецтва не мала.
Це була перша в історії Всесвітня виставка, після тріумфального завершення якої аналогічні експозиції стали відкриватися й в інших містах Європи. Усього протягом XIX століття їх було проведено 40, включаючи Паризьку виставку в 1889 році, до якої, зокрема, було присвячене зведення Ейфелевої вежі. Проходять такі виставки й у наш час — за назвою EXPO.
А тоді, в 1851-му, тисячі предметів ужиткового мистецтва й дизайну були звезені майже з усього світу й виставлені в спеціально побудованому на території Гайд-парку Кришталевому палаці (пізніше зруйнованому в пожежі). Успіх був приголомшуючим. Відтепер саме в ужитковому мистецтві й дизайні народжувалися нові стилі й напрями — еклектика, модерн, Арт Деко. Нечуваний успіх виставки вразив і англійське художнє співтовариство, і в результаті на берегах Туманного Альбіону почалася широкомасштабна дискусія про необхідність створення спеціального музею ужиткового мистецтва різних епох і країн. У цьому відбилися не тільки нова мода на дизайн, але й дедалі зростаюча пристрасть людей другої половини XIX сторіччя до такого явища, як музей (перші публічні музеї з'явилися в Європі в 1820-ті роки), і до історії взагалі. XIX сторіччя часто називають епохою історизму або еклектики, часом, коли з'явилися такі поняття, як неоготика, неоренессанс, неорюс, орієнталізм. Європейські міста досить швидко перетворювалися в еклектичні за своєю архітектурою мегаполіси — європеєць почувався людиною світу, космополітом, який гордо демонструє своє знання історії минулих епох і взагалі всього закордонного, що було ілюзією.
У Західній Європі ще майже не знайомі з Японією. А від 1852 року до реформи Мейдзі 1868 року пройде 16 років, коли зачинена для європейців країна нарешті відкриє для них свої кордони. Поверхневим і неглибоким залишалося знайомство Європи і з Російською імперією, країнами ісламу також. Неприємні сюрпризи поверхневого знання ще попереду.
Якщо парижани чи мадридці живуть прилюдно, на вулицях, у садах і кафе, англійці живуть вдома. Саме там і зосереджені їхні колекції. Давня традиція освітніх і приватних подорожей на континент у багатих верств населення закінчувалась придбанням іноземних картин, гравюр, старожитностей і антикваріату тощо. Саме тому в багатій Британії були задовго до заснування Музею Вікторії і Альберта зосереджені значні (музейного значення) історичні, мистецькі й ужиткові колекції світового значення. Частково вони і стануть надбанням новоствореного музею, частково залишаються в проватній власності досі.
На збереження мистецьких колекцій працювали зусилля влади з усунення громадянських воєн і руйнівних заворушень на власних теріторіях і відсутність значних суспільних конфліктів упродовж останніх 350–400 років.
Первісна назва закладу — Музей виробників. Його розмістили спочатку в Мальборо Хаус, потім в Сомерсет Хаус, де мешкала Королівська академія мистецтв. Перший директор музею — Генрі Коул (1808–1882). Він і став ініціатором придбання речей ужиткового мистецтва (і науки) з виставки.
Музей не збирав первісну колекцію. Країнам учасницям не повертали експонати Всесвітньої виставки і Лондон одномоментно став власником чудової збірки, яку залишалося лише доповнювати.
Розпочалися клопотання по проектуванню власного приміщення. І лише у червні 1857 р. новий музейний заклад урочисто відкрила Королева Вікторія. Нововведенням було використання газового освітлення, що давало змогу ознайомлення з експонатами широких верств населення і ремісників. Мета — стимуляція власного, британського виробництва. Тому в музейний заклад перейшла і лондонська школа малюнка (тобто дизайну), яка пізніше стане Королівським коледжем мистецтв і здобуде самостійність лише у 1949 р. До 1880 рр. наукові колекції були виведені окремо. Засновано Музей наук з власним директором.
Назву Музей Вікторії і Альберта заклад отримав лише у 1899 р. (Принц Альберт помер ще у 1861 р., Вікторія — у січні 1901-го).
Музей розташований у районі Південний Кенсінгтон. Будівлі перебудовувались, розбирались і доповнювались. Музейне приміщення доопрацьовували архітектори Френсіс Фоук, Торнер, Вернон, Генрі Скотт та ін. Для оздоб були використані фрески, художній чавун, вітражі, мозаїки, кераміка. Архітектура і оздоби несуть усі ознаки історичних стилів і еклектики.
У роки 2-ї світової війни експонати були евакуйовані і збережені, а будівлі музею, незважаючи на бомбардування Лондону, мали незначні пошкодження. Але музейні галереї втратили вітражі доби королеви Вікторії.
На 1960-ті роки прийшлися добудови приміщень бібліотеки по мистецтву. Розуміючи історичну і мистецьку вартість креслень архітектора, архітектурна графіка зібрана в бібліотеці. Частина музейних приміщень рано отримала електрику. Музей має кафе, лекційну залу, галереї для експозицій, магазини. Музей має 145 галерей для експозицій. Уже є новой план по добудовам на майбутнє.
В цілому колекція музею містить 2,233,293 об'єкти (станом на 31 березня 2012 року):
