Ле Дрю (фр. Les Drus) або Егюіль дю Дрю (фр. Aiguille du Dru, букв. «голка Дрю») — гора у масиві Монблан, Французькі Альпи. Вона розташована на схід від селища Ле Праз у долині Шамоні.
Гора має дві вершини:
Ці дві вершини розташовані на західному кряжі гори Егюіль Верт (фр. Aiguille Verte, 4 122 м.н.м.) та поєднані між собою сідловиною Бреш дю Дрю (3 697 м.н.м.).
Північна стіна Пті-Дрю вважається однією з шести великих північних стін Альп.
Перше сходження на Гран-Дрю здійснили британські альпіністи Клінтон Томас Дент і Джеймс Волкер Хартлі з гірськими гідами Александером Бургенером та К.Мауером; вони піднялися по південно-східній стіні 12 вересня 1878 року}}. Пті-Дрю була підкорена наступного року, 29 серпня 1879 Дж. Е. Шарле-Стратоном, П.Пайо та Ф.Фолліньє по її південній стіні та південно-західному кряжу.
1889 року на обидва піки Ле Дрю було здійснено перше сходження від Пті-Дрю до Гран-Дрю двома командами. Одна команда складалася з Кетрін Річардсон та гідів Еміля Рея та Жаан-Баптіста Біща, а друга з панів Неша та Вільямса з гідами Франсуа Сімоном, Фредеріком Пайо та Едуаром Купеліно.
Перший траверс через дві вершини Ле Дрю був здійснений Е.Фонтеном та Дж. Раванелем 23 серпня 1901 року, а перший зимовий — — Арманом Шарле та Каміль Девуассу 25 лютого 1938 р.
Північна стіна Пті-Дрю висотою падіння бл. 700 метрів вважається однією з шести великих північних стін Альп. Перший підйом по північній стіні здійснили П'єр Аллен та Р.Лайнінгер 1 серпня 1935 р. Перше зимове сходження - 1964 року Жорж Пайо, Івон Масіно, Жерар Девуассу. А перше соло-сходження - 1955 року Вальтер Бонатті. Значущі підйоми:
На цих скельних стінах висотою у 1000 метрів відбуваються серйозні каменепади — у 1950 р., 1997 р. 2003 р.,, 2005 р. та 2011 р., які сильно вплинули на структуру гори та знищили ряд маршрутів підйому. Шрами від них добре видимі з долини Шамоні.
На час першого підйому по північній стіні П'єр Аллен вважав, що по західній стіні піднятися неможливо; але команда з А.Дагорі, Гвідо Маньоне, Люсьєна Берардіні та пана Лайна успішно її подолала в результаті серії спроб 5 липня та 17–19 липня 1952 року, хоча і з великою кількістю штучних засобів.
17–22 серпня 1955 року італійський скелелаз Вальтер Бонатті піднявся складним соло-маршрутом по південно-західному стовпу Пті-Дрю (стовп Бонатті); цей маршрут, як і багато інших по західній стіні, внаслідок камнепадів в оригінальному стані більше не існує.
Через сім років, 24–26 липня 1962 року, Гері Хеммінг та Роял Робінс піднялися 'Американським підйомом', більш прямими маршрутом вгору, ніж маршрут 1952 р. А 10–13 серпня 1965 року Роял Робінс, цього разу у компанії Джона Хартліна піднявся маршрутом 'Американська діретіссіма'. Цей маршрут був знищений камнепадом 2005 року.
4 вересня 1913 року команда скелелазів під керівництвом Каміль Сімон та Робертса Шарле-Стратона зробила спробу підняти пусту всередині металеву статую Діви Марії Лурдської на вершину. Статуя майже метрової висоти та ваги 13 кг, зроблена з алюмінію, була вимушено залишена на камяному уступі на висоті 3 000 м.н.м. через погану погоду, і лише 18 вересня 1919 року її таки підняла на вершину команда з Аргентьєра: Альфред, Артур, Каміль, Жозеф та Жюль-Фелісієн Раванелі з сільським священником абатом Алексісом Куттіном