Храм святих апостолів Петра й Павла (колишній костел Петра й Павла ордену Єзуїтів, в народі — Костел єзуїтів) на вулиці Театральній, споруджений у 1610–1630 рр. італійським архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано. Це — перша пам'ятка барочної архітектури у Львові.
Мечислав Орлович стверджував, що фундаторкою першого костелу єзуїтів була Зофія Ганель.
Фундаторка сучасного храму Ельжбета Луція Сенявська:
31 липня 1610 року відбулося посвячення наріжного каменя львівським латинським архиєпископом Яном Замойським, Е. Л. Сенявська не дозволила на ньому залишити своє ім'я.
Автор первісного проекту невідомий. У 1613–1614 рр. будівництвом керував Себастян Ламхіус. Коли в 1618 рoці Джакомо Бріано прибув до Львова, стіни костелу вже були виведені на три лікті. Він не розробляв нового проекту, а тільки детально опрацював існуючий та видозмінив інтер'єр. Д. Бріано, вихований на зразках італійської архітектури, вніс у будівлю костелу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, спорудженої Джакомо Віньйолою і Джакомо делла Порта. Ця схема розповсюдилася в європейській архітектурі XVII ст., стала характерною для стилю бароко.
З південної сторони абсиди в 1702 році було споруджено чотиригранну вежу (будівничий Валентин Годний), яка стала найвищою в місті. Була розібрана в 1830-му через ймовірність руйнування після падіння 14 липня 1826 вежі Львівської ратуші.
Скульптор Томас Гуттер спільно із Конрадом Кутчерайтером в 1736-37 рр. виготовляв вівтарі для храму.
У 1740 році проведено ґрунтовну реконструкію, кошти для якої надали коронний конюший Юрій-Станіслав та його дружина Маріанна Тереза із Замойських Дідушицькі. Зокрема, було «усунуто» пам'ятний надгробок похованої тут фундаторки. Власне, тоді на місці бічних каплиць з'явилися нави, стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастян Екштайни — вихідці з міста Брно в Моравії. Ф. Екштейну належать чотири композиції на склепінні головної нави, після його смерті у 1741 р. роботу продовжив син Себастьян — він виконав фрески над хорами і бічними навами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера у бічному вівтарі.
23 липня 1741 року до новозбудованої каплиці (фундаторка Маріанна Дідушицька) при західній стіні храму урочисто помістили мощі св. Бенедикта, привезені з маєтку Ю.-С. та Маріанни Дідушицьких (тепер Вільхівці), участь брав Миколай Вижицький.
1773 року храм був гарнізонним. В 1775–1848 роках в костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму. 1836 року костел повернули єзуїтам.
Пам'ятка реставрувалася в 1842, 1879 і 1896 роках.
У 1946–2011 рр. костел використовувся як сховище для книжок і належав бібліотеці ім. В. Стефаника. 6 грудня 2011 року колишній костел Петра і Павла ордену Єзуїтів відкрили для богослужінь. Тепер він називається церква (храм) Петра і Павла і належить Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Всі книжки бібліотеки ім. В. Стефаника, які зберігалися в церкві, перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини, за адресою вул. Авіаційна,1.
Костел — одна з найбільших культових будівель Львова: його довжина — 41 м, ширина—22.5 м, висота—26 м. Найцікавішим його архітектурним елементом є бароковий портал, що виходить на вул. Театральну.
У плані храм — трьохнавовий, зі слабо вираженою зовні абсидою. Бокові нави стосовно центральної дуже вузькі і низькі. Для збільшення площі над ними збудовано галереї — емпори. На початковому етапі замість бічних нав були тільки окремі каплиці, тобто нави, переділені поперечними стінами, що властиво для святинь єзуїтського ордену.
Домінуючим є головний фасад, оздоблений пілястрами коринфського ордера, нішами зі статуями святих та орнаментальною різьбою віконних обрамлень. Скульптури двох верхніх ярусів встановлено у XVII ст. Вгорі є Пресвята Богородиця (ліворуч) та архангел Гавриїл (праворуч). Під ними розташовані св. Войцех (ліворуч) та св. Станіслав Щепановський (праворуч). Скульптури двох нижніх ярусів встановлено у 1894 р. (скульптор Фелікс Павлінський). Вони зображують чотирьох святих єзуїтського ордену: нижній ряд — блаженний Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка (праворуч), другий ряд — св. Ігнацій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).
Протягом XVIII ст. інтер'єр святині змінював свій вигляд. Під час реставрації 1896 року в нішах першого ярусу встановлено статуї.
З північної сторони до костелу примикає триповерховий будинок колишньої Єзуїтської колегії, перебудований у 1723 р. Проект попереднього будинку колегії виконав Джакомо Бріано. Учнями цієї колегії були Богдан Хмельницький, Ярема Вишневецький, відомий мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський. Під час реставрації 1906 р. в приміщеннях колегії відкрито фресковий живопис XVIII ст.
Орган костелу святих апостолів Петра й Павла музикознавці датують 18 століттям. Використання музичного інструменту впродовж десятиліть спонукало до ремонтів, догляду та реконструкцій. Він і був реконструйований в добу романтизму в 19 ст. За часів СРСР, після передачі храму бібліотеці, орган не використовувався, а частка його обладнання (металеві труби) втрачені. Добре збережені дерев'яні орнаментальні та скульптурні оздоби в стилі рококо. Серед скульптур — біблійні персонажі з музичними інструментами:
Інструмент має 22 регістри; недоукомплектований, потребує реставрації. З 20 століття пошкоджений орган не діє.
В храмі були поховані: Франциск та його син Юрій Станіслав Дідушицькі, Ельжбета Луція Сенявська, Александр Станіслав Белжецький, Яблоновський Ян Станіслав та його дружина Маріанна з Казановських, Яблоновський Станіслав Ян, Анчевський Марцін Ніканор, Томаш Карчевський…
В лівій наві храму збереглись надгробки, пам'ятні дошки з епітафіями Яблоновським: Яну (1659 р.), Яну Станіславу та його дружині Маріанні з Казановських, Станіславу Яну, Станіславу Вінцентію. На одному зі стовпів, що відділяє центральну наву від правої, є пам'ятна дошка Пйотру Скарзі, на інших — представникам родів Вижицьких, Дідушицьких.