Казанський кафедральний собор (собор Казанської Божої Матері) (Невський проспект, 25) — один з найбільших православних храмів Санкт-Петербургу, один з фасадів виходить на Невський проспект, інший — на Канал Грибоєдова. Кафедральний собор міста. До його будівництва статус кафедрального собору мав Петропавловський, після нього — Ісаакієвський. У 90-і роки XX століття статус кафедрального знову повернувся Казанському собору. Собор дав назву Казанському острову в дельті Неви, на якому знаходиться і Казанському мосту на перетині Невського проспекту і каналу Грибоєдова.
Довгий час був місцем зберігання однієї з головних святинь Російської Церкві — ікони Казанської Божої Матері, знайденою за Івана Грозного незабаром після завоювання Казані. Петро I розпорядився перевезти її з Москви (де вона зберігалася в однойменному храмі на Червоній площі), в північну столицю, а в 1737, в царювання Анни Іоанновни, для ікони зведена Церква Різдва Богородиці за проектом архітектора Зємцова, яка знаходилася на місці нинішнього фонтану. Павло I розпорядився замінити церкву, що занепала до цього часу. Граф О.С. Строганов, поблизу володінь якого будувався храм, протегував свого колишнього кріпосного Андрія Вороніхіна, за чиїм проектом і був зведений собор.
Щодо зовнішності майбутнього храму Павло I розпорядився, щоб він був схожий на Собор Святого Петра у Ватикані. Прототипу він зобов'язаний величезною колонадою (96 колон), хоча якщо в Римі колонада замикає площу, то колонада Казанського собору розкривається до Невського проспекту. За допомогою колонади Вороніхін вирішив проблему, що поставала перед усіма будівельниками храмів на Невському. Проспект тягнеться із заходу на схід, так само організовуються і храм — на заході вхід, на сході — вівтар. Тому культові споруди вимушені стояти боком. Колонада зробила північну частину парадною. З півдня собор повинна була прикрашати така ж колонада, проте проект Вороніхіна так і не був доведений до кінця. До цих пір збереглися і два п'єдестали з боків колонади, до 1824 на них стояли гіпсові скульптури янголів, які повинні були бути замінені бронзовими.
Закладений у 1801, собор був добудований після смерті Павла I, в 1811 році. Храм став пам'ятником перемозі у Вітчизняній війні 1812 року, в 1813–1814 сюди звозили прапори переможених французьких полків. Через рік після закінчення війни в соборі був похований фельдмаршал Кутузов, який помер в прусському місті Бунцлау. У 1837 році за проектом скульптора Орловського на площі з'явилися статуї полководців Кутузова і Барклай-де-Толлі.
