Камінальхую (ісп. Kaminaljuyu) — руїни міста цивілізації майя неподолік від Гватемали (Гватемала). Перекладається з мови майя-кіче як «Пагорби мертвих».
Стародавньою назвою цього городища було «Тулам Цу». Було засновано близько 1500 року до н. е. змішанним населенням з племен майя, міше-соке та шінка-лєнке. В цей період існувало незначне поселення біля озера Мірафлорес. Поруч иешкали громади мисливців і збирачів. Даний період, що отримав назву фаза Аревало, яка тривала протягом 1500—1000 років до н. е. (також зветься періодом Мірафлорес). В цей період перебуває під зверхність міста Наранхо.
Поступовий перехід до постійного проживання відбувається у фазу Лас-Чаркас (1000—400 роки до н. е.). Розвитку протоміста, її економіки сприяли помірний клімат та багатий ґрунт. Прокладається великий канал з озера Мірафлорес. В цю фазу починається соціальне розшарування.
Під час фази Провіденсія (400—100 роки до н. е.) постає значне городище, яке поступово підкорює навколішні території. При цьому визнає зверхність володарів Ісапи. В цей час починає зводиться монументальна громадська архітектура.
В фази Вербена і Ареналь, що приходиться на 100 рік до н. е. — 100 рік н. е., городище стає столицею великого політичного об'єднання, очолюваного царями. Це підтверджується як знахідками царських поховань з багатими подарунками, так і встановленням кам'яних стел, прикрашених портретами правителів. На цей період приходиться перший період піднесення городища. Мешканці Камінальхую близько 100 року до н. е. розробили власний тип писемності, що поширився нагір'ям. З II ст. Камінальхую займає лідируючи позиції замість Ісапи, підкориючи нагір'я та значну частину тихоокеанського узбережжя, зокрема долину Гватемала. Поступово розширюються торгівельні зв'язки поза Гватемальською долиною, зокрема з Петеном, сапотеками та Центральною Мексикою.
У фазу Санта-Клара (100—200 роки н. е.) висихають озера, зокрема Мірафлорес, зменьшується великий канал, що позначається на економіці та чисельності населення. У фазу Аврора (200—400 роки) поселення практично залишено, значна кількість текстів було знищено, що вважається реззультатом вторгнення іноземних загарбників.
У фазу Есперанса (400—550) починається відродження. Напочатку V ст. з'являється торгівельна факторію Теотіуакана, що існувала під контролем Камінальхую і перебувала далеко від столиці, на городище Солано. Торгівля з іноземцями була монополізована царями, імпортні товари в подальшому розподілялися серед знаті і васальних правителів як дарунки. До кінця V ст. теотіуканці перебралися до Камінальхую і увійшли до складу еліти шляхом шлюбів із знатними родами, принісши з собою нові релігійні і ідеологічні концепції та мистецтво. Разом з тим теотіуаканський квартал в Камінальхую був обмежений певним районом на периферії міста.
Водночас встановлюються міцні торгівельні відносини з Мутульським царством, куди торгівці Камінальхую відправляли обсидіан зі своїх великих копалень поблизу сучасного поселення Ель-Чайаль (35 км від Камінальхую). Також торгували жадеїтом та какао, який вирощувалося в доволі значній кількості. Все це сприяло економічному й політичному піднесеню міста й держави.
У 550—600 роках держава Камінальхую досягло досягає нового розквіту, контролюючи деякі райони за межами долини Гватемали, зокрема підкоривши долину Салама, поширивши вплив на сучасний штат Чіапас (Мексика) та Сальвадор. Водночас торгівля з Центральною Мексикою занепала і поступово зовсім згасла. Рідкість імпортних товарів призвела до їх концентрації в руках вищої знаті.
Незабаром після цього, в VII ст. єдина політія в долині Гватемали розпадається на дві, розділивши долину навпіл. Причини цього невідомі: за різними версіями — вторгнення загарблення або соціально-економічна криза. За Камінальхую залишилося становище головного церемоніального центру до кінця фази Аматль (550—900 роки), але велич і пишність його пішли назавжди. Занепад Камінальхуйу мав далекосяжні наслідки для всієї південної області, оскільки після розпаду створеного його правителями царства тут не склалося нового великого політичного утворення.
За часи кінця класичного періоду поступово населення залишає городище. З часом тут припинилися величні церемонії, прте житлові комплекси зберігалися. В культурному плані вплинуло на культурний розвиток сусідніх держав, утворених племенами міче й мам. Остаточно Камінальхую було залишено у післякласичний період — близько 1200 року.
Розташована на території сучасній Гватемалі в околицях столиці країни.
В перший період помітний вплив «стилю Ісапа» в архітектурі. На площі 5 км2 виявлено 100 платформ, більше ніж 200 курганів, значна частина яких створено до 150 року н. е.
Основу першого періоду розвитку будівництва в городищі (від 1500 до 400 року до н. е.) складають дві великі кургани А і В. Перший курган містить велику кількість матеріальної культури часів початку докласичного періоду. Курган В відповідає середині докласичного періоду. У фазу Лас Чаркас виривали ями-чультуни чашоподібної та пляшкоподібної форми, які використовували для виготовлення їжі.
В період (400 до н. е. — 100 н. е.) існував великий ритуально-адміністративний центр. Його основу складала велика площа, навколо якої були зведені піраміди з храмами та палацами, житлами знаті.
У 100—400 роках н. е. відбувається занепад будівництва, в цей час не зводиться жодної будови, руйнуються ранфіше зведені структури. Лише напочатку V ст. починається відновлення колишніх будов, а також самого центру.
У 2-й пол. VI ст. резиденції володарів були залишені, а центр перемістився в Акрополь, де були споруджені потужні споруди з адобів. В епоху розквіту Камінальхую спостерігався будівельний бум. У монументальній архітектурі зустрічається багато запозичених елементів стилю Теотіуакана, зокрема застосування талудо таблер, сходи з балюстрадами.
Поховання знаті здійснювалися з перших фаз існування міста. Так, в кургані А виявлено поховання з 8 скелетами. Інтерес представляють багаті царські поховання під храмовими пірамідами, які свідчать про те, що практикувалися тут поховальні церемонії були дуже схожі на аналогічні обряди майя класичного періоду.
В інших похованнях виявлені численні артефакти з каміння, мушель, черепахового панциру, обсидіану, нефриту та жадеїту, зокрема 5000 нефритових дисків. Значна частина їх відноситься до фаз Вербена і Ареналь.
Для скульптури 500 до н. е. — 100 н. е. характерне натуралістичне зображення людського тіла і ретельне відтворення гротескних форм деталей одягу персонажів і обстановки. На стелі 11 помітно одиночну фігуру чоловіка в жорсткому плащі зі шкіри тварин. На голові його — складний убір з двох масок дракона; третя, така ж, прикріплена у нього під підборіддям, а четверта — до важкого поясу. Він стоїть на платформі і тримає в лівій руці церемоніальний ніж, що нагадує фігурний кремінь, що нагадує знайдений у похованні 1 етапу Мірафлорес в кургані E-III-3. Над головою персонажа літає небесний дракон. У ніг поміщені дві курильні, з яких піднімаються клуби диму.
Інший цікавий монумент — велична стела 10 (між 400 та 200 роками до н. е.) з чорного базальту, яка розташовувалася біля головного палацу. Стела в давнину розбита, а рельєф на ній частково зіскоблити. Потім її поховали в землі зі стелою 11. У правій її частині зображений гігантський антропоморфний бородатий ягуар в пишному шоломі. На голові його — маска з великими зубами й іклами. Поруч з ним, лівіше, розташована фігура іншого божества, що має повіки у вигляді тризубів і бороду; в лівій, високо піднятій руці його жезл. Нижче божеств поміщена чоловіча постать у важкому поясі і з гротескної маскою за спиною; руки її піднятими вгору мовби благає жесті. Поруч з нею — великий ієрогліфічний напис, що має суто майяський характер, який є найдавнішим ієрогліфом майя-ч'олан. Також ранні написи містяться на стелах 15, 21 вівтарі 1 та 2, монумент 65 (фаза Ареналь)
В цей же період розвивається дрібна пластика, особливо численні теракотові статуетки. Ці міні-скульптури були одними з перших, створених в силі, що набув розвитку у класичному періоді. Основними матеріалами були каміння, перламутр і дерева. Часто створювалися жіночі фігури з червоно-чорної глини. Також створювалися кам'яні скульптури у вигляді гриба, з ніжки якого визирає людське обличчя. Про призначення цих незвичайних пам'яток ще точаться суперечки. Інтерес представляють нефритові сережки, на якому міститься напис Еб'-Шоок (90 рік н. е.), що відповідає імені засновника I династії Мутульського царства та часу її заснування. Тому вважається, або це був подарунок правителям Камінальхую від ахава Йашмутуля, чи династія мутульських володарів походила з Камінальхую.
Скульптура V—VI ст. засвідчує запозичення з Теотіуакана. На багатьох з них представлені міфологічні сюжети, але зустрічаються і сцени історичного змісту.
Початок виготовлення відповідає фазі Лас Чаркас. В цей час вона позбавлена різних прикрас, має лише функцілнальне значення. Наприкінці фази з'являється білий посуд з червоними фігурами, зокрема павукоподібні мавпи, маски драконів, геометричні абстрактні фігури.
Кераміка фази Провіденсія доводиться на середній докласичний період, вона схожа з керамікою пізнього докласичного періоду з інших регіонів. Кераміка наступної фази Вербена має важливі риси, характерні також для виробів початку докласичного періоду в низинах майя, зокрема для кераміки фази Каваку в Тікалі (100 рік до н. е. — 150 рік н. е.). Було виявлено велику кількість теотіуаканської кераміки, статуеток і зеленого обсидіану перыоду V—VI ст.
Відкрито було 1925 році Мануелєм гаміо, який провів перші дослідження. У 1929—1950 роках тут дослідження проводив Альфред Кіддер. У 1935 році під час розбудови нового поля місцевого футбольного клубу були виявлені численні будови. Тоді ж надано сучасну назву. Активно вивчається археологами з 1930-х років. У 1950-х роках дослідження проводив Генріх берлін.
У 1960-х роках тут працювали фахівці університету Пеннсильванія під орудою Вільяма Сандреса і Джозефа Мічелса. Протягом 1970-х років продовжено дослідження.
