Ісаакієвський собор (офіційна назва — собор преподобного Ісаакія Далматського) — найбільший православний храм Санкт-Петербурга. Має статус музею; зареєстрована в червні 1991 року церковна община має можливість здійснювати богослужіння по особливих днях з дозволу дирекції музею. На думку фахівців, в 2000-х роках «з механічної точки зору стан собору аварійний.»
Названий на честь Ісаакія Далматського, шанованого Петром I святого, оскільки імператор народився в день пам'яті святого (30 травня за ст. ст.). Побудований в 1818—1858 рр. за проектом архітектора Огюста Монферрана. Будівництвом особисто займався імператор Микола I. Відкриття відбулося тільки 30 травня (11 червня) 1858 року, собор був освячений як кафедральний.
Творіння Монферрана — четвертий за ліком храм на честь Ісаакія Далматського, побудований в Санкт-Петербурзі.
Висота — 101,5 м, внутрішня площа — більше 4 000 м².
У Ісаакієвського собору, який 150 років залишається найбільшим і красивішим храмом Петербургу, одним з головних символів міста, вельми драматична доля — його будували чотири рази.
Перший, дерев'яний, звели в 1707 році, ще при царі Петрові I. Заклали храм в день народження царя, який співпадав з днем пам'яті святого Ісаакія Далматського — звідси і назва. Петро розумів, що дерев'яний храм довго не протримається, і в 1717 році доручив німецькому архітекторові Георгу Іоганну Маттарнові замінити стіни на кам'яні. Нова церква не мала індивідуальності, багато в чому повторювала Петропавловський собор, навіть куранти на дзвіницях обох храмів були однакові. У 1735 році в собор ударила блискавка і почалася пожежа. У цій події побачили "боже знамення", і храм був покинутий.
В кінці свого царювання імператриця Катерина II узялася відродити собор, проте ставити його було вирішено на новому місці, за спиною знаменитого "Мідного вершника", пам'ятника Петру. Будівництво довірили італійському архітекторові Антоніо Рінальді, але Рінальді захворів і виїхав на батьківщину, а незабаром померла і Катерина II. Її син, імператор Павло I, доручив завершити споруду храму іншому італійцеві ‑ Вінченцо Бренне.
У 1816 році під час богослужіння зі стелі храму звалився величезний шматок штукатурки, викликавши жах серед віруючих. Будівля явно потребувала серйозного ремонту. Проте наступний імператор, Олександр I, вважав за краще вирішити проблему кардинально і наказав перебудувати собор. Цього разу ставилося завдання зробити Ісаакій головною церквою і прикрасою Петербургу. Був оголошений конкурс на кращий проект.
З останнім будівництвом Ісаакієвського собору пов'язано все життя видатного французького архітектора Огюста Монферрана. Саме він представив на конкурс проект, що вразив уяву монарха. Монферрану і було довірено зводити новий Ісаакій. Будівництво, що почалося в 1818 році, розтягнулося на сорок років і здійснювалося при трьох імператорах — Олександрі I, Миколі I і Олександрі II.
Роботу стримували цілий ряд причин ‑ численні побажання царів, неточні технічні розрахунки, а також те, що фундамент ставився на болоті. Довелося забити в землю близько 11 тисяч паль і покласти на них в два ряди обтісані гранітні блоки. На цій могутній опорній подушці і зводився собор. Виникли проблеми і з установкою 48 монолітних гранітних стовпів в 114 тонн вагою кожен, які призначалися для портиків. Зусиллями тисяч кріпосних ці колони були доставлені до Петербургу з Фінляндії.
Монферран ухвалив неординарне архітектурне рішення: встановити колони до зведення стін. У березні 1822 року у присутності царської сім'ї і натовпу городян була піднята перша колона. Останню ж поставили тільки через 8 років, і лише тоді почалося будівництво стін. Коли все вже рухалося до фіналу, на дах був піднятий величезний сферичний купол діаметром 22 метри. Його мідну обшивку тричі заливали розплавленим золотом. На куполі був поставлений хрест значних розмірів. Монферран відмовився від традиційної для російських церков дзвіниці, проте зберіг властиве їм пятіголов'я, розставивши по кутах будівлі башти з куполами. Кам'яна громада собору разом з куполом і хрестом піднялася над містом більш ніж на 100 метрів.
Будівництво собору завершилося в 1848 році, проте ще 10 років знадобилося для оздоблення інтер'єру. Урочисте відкриття і освячення Ісаакієвського собору, який був проголошений кафедральним собором Російської Православної церкви, відбулися 11 червня (30 травня по ст. ст.) 1858 року.
Роботи зі спорудження фундаменту собору продовжувалися п'ять років і на них було задіяно 125 тисяч робочих ‑ каменярів, теслярів, ковалів. На каменоломнях острова Пютерлакс під Виборгом йшла вирубка гранітних монолітів для колон. Роботи велися круглий рік.
У каменоломнях Карелії здійснювалася здобич величезних гранітних блоків вагою від 64 до 114 тонн. Гранітні моноліти для колон чотирьох портиків і мармур для облицьовування фасадів і інтер'єру собору здобувалися на Тівдійськіх і Рускольських мармурових ломках. Перші розташовувалися в Петрозаводському повіті Олонецької губернії, а другі ‑ у Сердобольському повіті Виборзької губернії. На Тивдийських ломках здобувався світло- і темночервоний мармур, а на Рускольських — світлосірий з синюватими прожилками.
Доставка цих блоків до місця будівництва, зведення куполу і установка 112 монолітних колон, були важкими будівельними операціями, що вимагали від будівельників безлічі технічних нововведень. Коли один з інженерів, що зводив Ісаакієвський собор, винайшов корисний механізм для полегшення праці будівельників, він отримав сувору догану за те, що не винайшов таку корисну штуку раніше, ввівши, тим самим, скарбницю в марні витрати.
На внутрішнє оздоблення собору пішло 400 кг золота, 16 тонн малахіту, 500 кг лазуриту і тисяча тонн бронзи. Відлито близько 300 статуй і горельєфів, мозаїка зайняла площу 6,5 тисяч кв. метрів.
Слабкий запах пахощів, який уловлюється в соборі, виділяють малахітові пластинки, що прикрашають колони головного вівтаря. Майстри скріпляли їх спеціальним складом на основі масла міро. Готують міро за спеціальним рецептом, сполучаючи масло священного дерева мірри з червоним вином і пахощами. Суміш вариться на вогні, в чистий четвер, і зазвичай використовується для обряду миропомазання.
Процес оздоблення Ісаакієвського собору був складним: особливо важко давалося золочення куполів, на обробку яких пішло 100 кг золота. Невід'ємною частиною золочення куполів собору було використання ртуті, від отруйних випаровувань якої загинуло близько 60 майстрів.
У зв'язку з тим, що Ісаакієвський собор будувався надзвичайно довго, в Петербурзі ходили чутки про навмисну затримку будівництва, оскільки головному архітекторові Ісаакієвського собору, Огюсту Монферрану, було проречено, що він буде живий доти, поки будується собор. Можливо, це випадковий збіг, але через місяць після закінчення будівництва Ісаакієвського собору, що став справою всього життя архітектора, Огюст Монферран помер.
