Ахпат (вірм. Հաղպատ) — діючий монастир в однойменному селі Ахпат на півночі Вірменії за 10 км від міста Алаверді. Ахпатський монастир — значна пам'ятка містобудування середньовічної Вірменії, відрізняється єдністю й компактністю асиметричного планування, миловидним силуетом на гористому рельєфі місцевості. Монастирі Ахпат і Санаїн у 1996 році внесено до списку об'єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Монастир розташований на невеликому плато, оточеному ущелинами. Заснований в 976 р. за Ашота III Милостивого. В заснуванні монастиря значну роль зіграла цариця Хосровануш. У X–XIII ст. був одним із центрів духовної культури Вірменії. У володінні монастрия знаходились великі земельні угіддя з селами і селянами. З другої пол. XII ст. — резиденція церковного предстоятеля Ташир-Дзорагетського (Лорійського) царства. Сюди із Санаїн а була перенесена усипальниця царського роду Кюрікідів-Багратидів. У 1081 в Ахпаті був висвячений в католикоса вірменського єпископ Анійський і Ширакський Барсег. З кін. XI ст. Ташир-Дзорагет піддавався набігам турків-сельджуків, в 1105 Ахпат і Санаїн були розграбовані еміром Кзилом, в 1111 або 1113 царство полягло. Однак незабаром його територія була звільнена від сельджуків і приєднана до Грузії її царем Давидом Будівельником. З другої пол. XII ст. Ахпат належав вірменському князівському роду Арцруні, потім Захарянам (Захарідам). У XV–XVII ст., після ослаблення роду Захарянів, в монастирі перебували владики («парон-тер»), які поєднували княжу і духовну владу. Протягом XVII–XVIII ст. з-за частих нападів лезгінів предстоятелі Ахпата перебували в Тифлісі. У другій половині XVIII ст. кілька років у монастирі жив Саят-Нова. У пізнє середньовіччя архієпископу Ахпата підпорядковувалися уділи Вірменської Церкви на території Грузії, Імеретії, Абхазії, Борчалу та Касах у, окрім Санаїнського. У 1822–1826 рр. через загострення російсько-іранських відносин в Ахпат з Ечміадзину переїхав Католікос Єфрем. Після приєднання Східної Вірменії до Росії монастир став духовним центром Сомхіт у (Борчалу)і Касаху, йому належали великі угіддя, села з селянами, рудники та ін. На поч. XX ст. монастир спорожнів, позбувся більшої частини своїх володінь, його споруди зберігалися як пам'ятка архітектури. В наш час['] є діючим монастирем (знову відкритий за католикоса Вазгена I.
План комплексу Ахпат Церква Сурб Ншан(Св. Знамення, 972–991, 1016) з притвором (1185, 1209), найдавніша збережена будівля монастиря, заснована царицею Хосровануш, дружиною царя Ашота III Багратуні. Вважається, що керівником будівництва церкви Сурб Ншан був архітектор Трдат. Інтер'єр храму являє собою величний купольний зал. Збереглися фрагменти розпису початку XIII ст. у вівтарі, розписи містять вірменські й грузинські написи. На східному фасаді знаходиться скульптурне зображення синів Ашота — Смбата та Кюріке (Гургена), котрі тримають у руках модель храму. Головний убір Кюріке схожий на мітру, а чалма Смбата, є арабською регалією, що показує його право на трон. У 1313 була створений за вказівкою видного політичного діяча, парона Садуна розпис північної стіни. Тоді ж на південній стіні був виконаний портрет сина Садуна Хутлубугі. Перед церквою Сурб Ншан знаходиться жаматун (притвор), побудований у 1185 р. який служив усипальницею Кюрікянів.
У 1223 р. монастирський комплекс Ахпата за наказом Іване Захарян а був обнесений кріпосними стінами з вежами. До нього увійшли:
| Монастирі Ахпат та Санаїн | |
|---|---|
| Monasteries of Haghpat and Sanahin * | |
| * Назва в офіційному англомовному списку | |
| Світова спадщина | |
| Країна | Вірменія |
| Тип | Культурний |
| Критерії | ii, iv |
| Об'єкт № | 777 |
| Європа і Північна Америка | |
| Історія реєстрації | |
| Зареєстровано: | 1996 (20 сесія) |
| на Вікісховищі | |
Окремо стоїть триярусна дзвіниця (1245) з семигранною ротондою-дзвіницею, яка послужила зразком для пізніх дзвіниць, наприклад у Карсі.
У XI–XV ст. широку популярність у Вірменії отримали скрипторій і школа, засновані в Ахпаті в X ст. першим настоятелем монастиря — відомим переписувачем вардапетом Симеоном. Видатні діячі вірменської науки і культури Ованнес Саркаваг (Імастасер), Самуель Анеци, Єремія Андзревік, Давід Кобайреци, Ованес Ерзнкаци та інші викладали тут граматику, риторику, філософію, богослов'я, музику та ін. У монастирі рукописи не тільки створювалися, але і реставрувалися, велася текстологічна робота, зокрема досліджувалися Псалми та «огласительні й тайноводственні повчання» Кирила I Єрусалимського. Ахпат славився своєю школою мініатюристів, тут була створена знаменита пам'ятка мініатюри «Ахпатське євангеліє» (1211 р.).
У XI ст. при монастирі біля ц. Сурб Ншан була побудована бібліотека, що стала найбагатшою збіркою вірменських середньовічних рукописів, пізніше з метою більшого збереження вони були перенесені в довколишні печери, де були влаштовані читальні. В Ахпаті зберігалося знамените Мугнійське Євангеліє (в даний час в Матенадаран і). Серед втрачених рукописів особливу цінність представляв «Котук» (перекази монастиря Ахпат), згадується список Біблії 951 р. В 1931 р. з Ахпата в Єреван було привезено лише 12 манускриптів, інші вважаються втраченими.
За огорожею монастиря — невелика каплиця тринадцятого століття, чудово архітектурно оформлене джерело (XIII ст.). Пам'ятки Ахпата відрізняють компактність, сувора строгість форм, витонченість нечисленних декоративних деталей, дотепність рішень простору, конструкцій.
