Історичні дані
Грютвікен є портом острову, а з 1909 р. тут знаходиться резиденція британського Магістрату і портове, митне, імміграційне, риболовне, поштове керівництво і адміністрація. Адміністративний комплекс Уряду Південної Джорджії розташований разом з науковою станцією Британської антарктичної служби на мисі Кінг Едуард біля входу в одноіменну затоку на відстані всього 800 метрів від китобійного селища (зазвичай також рахується як частина Грютвікена).
Китобійну базу збудували в 1904 р. 60 норвезців під керівництвом Карла Антона Ларсена незадовго після прибуття на острів 16 листопада. 24 грудня того ж року був запущений завод з виробництва китового жиру. Ларсен вибрав місце для китобійної бази під час попередніх відвідин цих місць в 1902 р в якості капитана судна «Антарктик» шведської антарктичної експедиції під керівництвом Отто Норденшельда.
Грютвікен був першою китобійною базою в Антарктиці. Спочатку належав Аргентинській рибній компанії, заснованій Ларсеном, і з 1 січня 1906 р. працював з китобійною ліцензією, виданою губернатором Фолклендських островів, яку компанія отримала через британське посольство в Буенос-Айресі. В 1960 р. Грютвікен був проданий компанії Албіон Стар (Південна Джорджія), причому в 1963-64 базу орендувала японська китобійна компанія Кокусай Гьогьо кабусікігайся. Діяльність остаточно завершилася 4 грудня 1964 р. Як і інші китобійні станції на острові, з 1979 р. належить британській компанії Крістіан Сальвесен.
Регулярні метеорологічні спостереження в Грютвікені започаткував Карл Антон Ларсен в 1905 р. З 1907 р. проводились Аргентинською рибною компанією в співпраці з Аргентинським метеорологічним бюро, згідно вимог британської китобійної ліцензії, до зміни умов останньої в 1949 р.
Під час Фолклендського конфлікту, Грютвікен і Лейт Харбор були зайняті аргентинськими силами 3 квітня 1982 р. протягом двогодинної битви, в якій був пошкоджений аргентинський фрегат «Геріко» і збитий аргентинський вертоліт. Після 22-денної окупації аргентинський гарнізон капітулював без спротиву 25 квітня 1982 р., коли аргентинський підводний човен «Санта Фе» був пошкоджений і взятий в полон британським флотом біля острову.
Після конфлікту Великобританія утримувала на мисі Кінг Едуард невеликий гарнізон морських піхотинців до березня 2001 р., коли Британська антарктична служба відновила контроль над своєю базою в Грютвікені.
В останні роки китобійна станція простоювала, після десятирічного простою була очищена від сміття і забруднення (нафто- і хімпродуктами і азбестом). Ряд споруд реставровані Урядом південної Джорджії для туристичних та інших цілей. Серед них - відома Норвезька церква, збудована в 1913 р., як і менеджерська вілла, віддана під Музей Південної Джорджії. Відремонтована також портова пристань підняті китобійні судна Албатрос і Діас, які до недавніх пір лежали на дні біля пристані. Є проект відновлення виробництва гідроенергетики на розташованому поруч штучному водоймі Гул Лейк.
Грютвікен — один з найпопулярніших туристичних об'єктів в Антарктиці, як з-за вражаючої картини навколишніх гір, льодовиків і фьордів, так через велику кількість історичних пам'яток, китобійної бази, на цвинтарі якої в 1922 р. похований відомий полярний дослідник сер Ернeст Шeклтон. В Грютвікені народився Сольвейг Гунбьорг Якобсен — перша людина, народжена в Антарктиці.
Див. також
- Історія Південної Джорджії і Південних Сандвічевих островів
- Карл Антон Ларсен
- Сольвейг Гунбьорг Якобсен
Посилання
Література
- Otto Nordenskjöld, Johan G. Andersson, Carl A. Larsen, Antarctica, or Two Years Among the Ice of the South Pole, London, Hurst & Blackett, 1905.
- South Georgia, Topographic map, 1:200000, DOS 610 Series, Directorate of Overseas Surveys, Tolworth, UK, 1958.
- Robert K. Headland, The Island of South Georgia, Cambridge University Press, 1984.