Галапаго́ські острови́ (ісп. Islas Galápagos) — архіпелаг у Тихому океані. Знаходяться за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору та складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель та намивних територій.
Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — до цих пір на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах спостерігалося в 2005 році.
Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу складає близько 30 тисяч мешканців (2006). Площа архіпелагу — 7882 км2, з яких біля 96,7 % (7618 км2) входить до складу Національного парку Галапагос. 3,3 % або 263 км2 — населена територія, що включає як міські, так і сільськогосподарські райони. Острів Бальтра, хоча також має природоохоронні райони, служить базою Військово-морського флоту та авіації Еквадору, на ньому також розташовано основний аеропорт архіпелагу.
Архіпелаг відомий своїми флорою і фауною. Велика кількість місцевих видів архіпелагу — ендеміки. Унікальна природа островів привертає багато туристів, що робить туризм основною економічною галуззю. Також дуже популярний дайвінг. Вулкан Вульф на острові Ісабела — найвища точка Галапагоських островів (1707 м над рівнем моря).
Крім того, острови відомі тим, що саме тут Чарльз Дарвін проводив свої дослідження, які зокрема наштовхнули його на створенення еволюційної теорії походження видів.
У різні часи архіпелаг був відомий під багатьма назвами, наприклад, «Зачаровані острови» (англ. Enchanted Islands) через швидкі океанічні течії, що ускладнювали навігацію. Перша сира навігаційна схема островів була зроблена піратом Амброузом Коулі (англ. Ambrose Cowley) в 1684 році. На ній він назвав острови на честь своїх знайомих піратів або англійських дворян покровителів піратів. Після анексії архіпелагу Еквадором він спершу став Еквадорськими островами. Свою сучасну назву архіпелаг отримав завдяки великим морським черепахам, що мешкали тут, спочатку латиною як «Insulae de los Galopegos» — «острови черепах», а потім і іспанською мовою як «Islas Galápagos». Саме під цією назвою острови відомі в більшості країн світу, в тому числі й в Україні. Проте, інші назви все ще використовуються, зокрема сучасна офіційна еквадорська назва архіпелагу — «Архіпелаг Колумба» — «Archipiélago de Colón».
Галапагоські острови були відкриті екіпажем корабля єпископа Панами домініканця Томаса де Берланга під час його мандрівки до Віце-королівства Перу з метою розв'язання суперечки між Франсиско Пісарро та його лейтенантами. Судно, на якому плив єпископ, відхилилося від курсу через сильний вітер і досягло островів 10 березня 1535 року. Втім, за дослідженнями середини 20-го століття, іспанці не були першими відвідувачами островів — знайдені черепки та інші залишки людської діяльності на островах вказують на відвідування островів південноамериканськими індіанцями ще до прибуття іспанців.
Острови були вперше нанесені на карти в 1570-тих роках Абрагамом Ортеліусом і Герардусом Меркатором під назвою Insulae de Los Galopegos (Острови Черепах). Протягом наступних двох з половиною століть острови залишалися ненаселеними і часто ставали притулком англійських піратів, які готували напади на іспанські кораблі.
Александер Селькірк, чиї пригоди на островах Хуан Фернандес надихнули Даніеля Дефо на написання роману «Робінзон Крузо», відвідав Галапагоські острови в 1709 році, коли його підібрав з островів Хуан Фернандес пірат Вудс Роджерс. Роджерс зупинявся на островах для ремонту свого судна після нападу на місто Ґуаякіль.
Перша наукова місія до Галапагоських островів прибула в 1790 під керівництвом Алессандро Маласпіна, сицилійського капітана, чию експедицію фінансував король Іспанії. Проте, записи експедиції не збереглися.
У 1793 році Джеймс Колнетт зробив опис флори і фауни Галапагоських островів і зауважив, що острови можуть використовуватися як база для полювання на китів у Тихому океані. Він також склав перші точні навігаційні карти островів.
Китобої, що почали висаджуватися тут, вбивали і захоплювали тисячі черепах, полюючи на них заради їх жиру. Великих сухопутних також брали на кораблі заради свіжого м'яса, оскільки ці тварини могли жити протягом кількох місяців без води та їжі. Полювання на черепах призвело до значного зменшення популяції та знищення деяких видів. Разом з китобоями на острови прибули мисливці на котиків, які теж майже знищили популяцію цих тварин.
Еквадор анексував Галапагоські острови 12 лютого 1832 року і назвав їх Еквадорським архіпелагом. Ця назва використовувалася поруч з кількома іншими назвами, зрідка й досі використовується для посилання на архіпелаг. Перший губернатор Галапагосу, генерал Хосе де Віяміл, перевіз сюди групу каторжників, щоб заселити острів Флореана, а в жовтні 1832 року до них приєдналися деякі ремісники та фермери.
Під час другої подорожі «Бігля» дослідницький корабель під керівництвом капітана Роберта Фіцроя прибув на острови 15 вересня 1835 року з метою розвідати підходи до гаваней. Капітан та інші члени експедиції, зокрема його компаньйон, молодий натураліст Чарльз Дарвін, провели наукові дослідження геології і біології на чотирьох з тринадцяти основних островів, після чого 20 жовтня продовжили кругосвітню подорож. Дарвін відмітив, що зяблики різних островів відрізняються між собою, а губернатор тюремної колонії на острові Чарльз розповів йому, що черепахи також різнилися від острова до острова. У кінці подорожі Дарвін прийшов до висновку, що ці факти, можливо «підривають стабільність видів». Коли після повернення до Англії він проаналізував зразки птахів, стало зрозуміло, що багато зовнішньо різних видів птахів були лише різновидами зябликів, що на різних островах виглядали зовсім по різному. Ці факти стали важливими віхами в розробці Дарвіном його теорії природного відбору як пояснення еволюції, яку він опублікував у своїй відомій роботі «Походження видів».
Наприкінці 19-го століття Хосе Валдісан і Мануель Хуліан Кобос провели нову спробу колонізації островів, організували збирання знайденого на островах лишаю виду (Roccella portentosa), що використовувався для отримання фарбника. Після вбивства Валдісана одним з його працівників, Кобос привіз з континенту нову групу з більш ніж сотні працівників до острова Сан-Крістобаль і спробував розпочати вирощування цукрової тростини. Він дуже жорстко поводився зі своїми робітниками, тож повторив долю Валдісана і був убитий в 1904 році. Починаючи з 1897 року Антоніо Гіл заснував нову плантацію на острові Ісабела.
В 1989 році тут працювала Галапагоська експедиція Хопкінса-Стенфорда, надіслана Зоологічним факультетом Стенфордського університету, а починаючи з вересня 1904 року — експедиція Каліфорнійської академії наук під керівництвом Ролло Бека, що залишалася на островах протягом цілого року, збираючи науковий матеріал з геології, ентомології, орнітології, ботаніки, зоології і герпентології. Інша експедиція цієї Академії під керівництвом Темплетона Крокера відвідала острови у 1932 році з метою збору рослин, комах, риб, птахів, тварин та їх скелетів і скам'янілостей.
Протягом другої світової війни Еквадор уповноважив США встановити військово-морську базу на острові Бальтра і радарні станції на інших стратегічних точках. У 1946 році на острові Ісабела була організована колонія для злочинців, але вона була розформована в 1959 році.
У 1953 році на островах побував Тур Хейердал у пошуках спадщини інків. Приблизно з цього часу природоохоронні заходи на островах стали ефективнішими. У 1978 році острови були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 1985 році — до списку біосферних заповідників міжнародного значення.
Адміністративно на Галапагоських островах розташована еквадорська провінція Галапагос. Її столиця — Пуерто-Бакерісо-Морено. Провінція поділена на 3 кантони:
Зараз населені п'ять островів архіпелагу: Бальтра, Флореана, Ісабела, Сан-Крістобаль і Санта-Крус. На кожному з цих островів лише частина території відведена для людської діяльності, зазвичай території в центральній частині островів та окремі ділянки на узбережжі, необхідні для пристаней.
Галапагоські острови — одне з небагатьох місць на Землі без корінного населення. Найбільша етнічна група на островах — еквадорські метиси — суміш нащадків іспанських колоністів із південноамериканськими індіанцями, переважно ці поселенці прибули на Галапагоські острови у другій половині 20-го століття з континентальної частини Еквадору.
У 1959 році, одразу після заснування Національного парку Галапагос, постійне населення острова складало від 1 000 до 2 000 мешканців. У 1972 році був проведений перепис населення, за ним на той час на архіпелазі числилося вже 3 488 жителів. До 1980-х років населення значно зросло, досягнувши 15 000, а в 2006 році за приблизними підрахунками на островах налічувалося біля 30 000 мешканців.
]] ]] Хоча перші закони, спрямовані на охорону природи островів, були ухвалені ще в 1934 році, а в 1936 році доповнені, до кінця 1950-х років не було вжито ніяких дій для спостереження за місцевою флорою і фауною. Лише у 1955 році Міжнародний союз охорони природи відправив ознайомлювальну місію для обстеження архіпелагу. Через 2 роки, у 1957 році, ЮНЕСКО, за сприяння уряду Еквадору, організувало іншу експедицію для вивчення ситуації зі збереження природи на архіпелазі і вибору ділянки для спорудження дослідницької станції.
У 1959 році, коли відзначався сторічний ювілей першої публікації «Походження видів» Чарльза Дарвіна, уряд Еквадору оголосив про створення Національного парку на островах. Загальна площа Національного парку Галапагос склала 97,5 % всій території суші архіпелагу. У той же рік був заснований міжнародний Фонд Чарльза Дарвіна з штаб-квартирою в Брюсселі (зараз у Пуерто-Айора). Первинні цілі Фонду полягали в забезпеченні збереження унікальної екосистеми Галапагоських островів і просуванні наукових досліджень, необхідних для охорони природи. Робота зі збереження почалася з спорудження в 1964 році Дослідницької станції Чарльза Дарвіна на острові Санта-Крус. У перші роки працівниками станції були проведені роботи з виведення з архіпелагу інтродукованих, тобто нерідних, видів тварин і рослин; а також із захисту корінних видів. У даний час учені на островах в основному займаються чистим дослідженням фауни і флори, маючи на меті охорону природи.
У 1986 році навколишня акваторія загальною площею 70 000 км² була оголошена «морською природоохоронною зоною», другою за розміром після Австралійського Великого Бар'єрного рифа. З 1990 року архіпелаг став притулком для китів. У 1978 році ЮНЕСКО оголосив острови територією Світової спадщини, а в 1985 році — біосферним заповідником міжнародного значення.
Головну загрозу для архіпелагу становляють інтродуковані (випадково або навмисно завезені) види рослин і тварин, такі як здичавілі кози, кішки або велика рогата худоба. Завдяки швидкому розмножуванню, ці види спустошують місце існування корінних мешканців. Зважаючи на малу кількість природних хижаків на островах, місцеві види беззахисні перед ввезеними видами і часто стають їх жертвами.
Найбільш шкідливими для архіпелагу рослинами є гуаява (Psidium guajava), авокадо (Persea americana), хінне дерево (Cinchona pubescens), охрома пірамідальна (Ochroma pyramidale), ожина (Rubus glaucus), різні цитрусові (апельсин, грейпфрут, лимон), дурман запашний (Datura arborea), рицина звичайна (Ricinus communis) і слонова трава (Pennisetum purpureum). Ці рослини широко розповсюдилися і витіснили деякі рідні види у вологих зонах островів Сан-Крістобаль, Флореана, Ісабела і Санта-Крус.
Багато видів було ввезено на острів піратами. Відомий мандрівник Тур Хейердал вказав на документи, які свідчать про те, що віце-король Перу, знаючи, що пірати харчуються на островах дикими козами (ними ж привезеними і випущеними на волю), наказав випустити там на волю собак для знищення цих кіз. Після невдалої колонізації острова Флореана адміралом Хосе де Віямілом (José de Villamil), він наказав розпустити кіз, ослів, корів та інших домашніх тварин з ферм острова і на інших островах для майбутньої колонізації.
На даний час архіпелаг до цих пір населяють багато чужорідних тварин, такі як кози, свині, собаки, пацюки, миші, кішки, вівці, коні, осли, корови, домашні птахи, мурахи, таргани і деякі паразитичні комахи. Собаки і кішки нападають на диких птахів і руйнують їх гнізда, ловлять ігуан, молодих сухопутних і морських черепах. Свині завдають ще більшої шкоди, руйнуючи гнізда черепах й ігуан, а також знищуючи природну рослинність у пошуках комах і коріння. Можливо, свині стали причиною зникнення ігуан на острові Сантьяґо, які за часів Дарвіна там ще водилися. Чорні щури (Rattus rattus) нападають на молодих галапагоських черепах, коли ті залишають гніздо, і в результаті на острові Пінсон черепахи припинили розмножуватися на більш ніж 50 років; зараз там можна зустріти тільки дорослих особин. Також, з появою чорного щура пропав місцевий щур-ендемік. Корови і осли поїдають всю доступну рослинність в окрузі і тим віднімають і так малу кількість поживи у місцевих видів. У 1959 році рибаки завезли на острів Пінта одного козла та двох кіз; у 1973 році, за оцінкою служби Національного парку, поголів'я кіз на острові складало понад 30 тисяч. У 1967 році кози були завезені на острів Марчена, а в 1971 році на острів Рабіда. Швидке зростання популяції свійських птахів на нежилих островах викликало занепокоєння вчених щодо можливості передачі хвороб свійських птахів диким і виникнення ендемії.
Під найбільшою загрозою знаходиться Морський резерв Галапагос, однією з найбільших проблем акваторії Галапагоських островів є незаконний вилов риби. Особливу стурбованість викликає полювання на місцевих акул (таких як риби-молоти, на яких полюють заради їх плавників) і несезонний збір урожаю морських огірків. Також загрозу становить бурхливий розвиток індустрії туризму і приріст місцевого населення, викликаний високою народжуваністю та нелегальною імміграцією. Аварія на нафтовому танкері «Джесіка» у січні 2001 року, внаслідок якої з'явилася велика нафтова пляма, викликала спалах суспільної уваги у світі до проблем архіпелагу.
У 2007 році ЮНЕСКО помістило Галапагоські острови до списку Світової спадщини в небезпеці.
]] ]] (Zalophus californianus) на Галапагоських островах]] Галапагоські острови розташовані на екваторі, від 1°40′ північної широти до 1°36′ південної широти, і від 89°16′ до 92°01′ західної довготи. На островах практично відсутні джерела прісної води. Архіпелаг відомий своїми флорою і фауною. Велика кількість мешканців архіпелагу — ендеміки.
Не зважаючи на широту, через холодну течію, клімат на Галапагосах набагато прохолодніший за інші території на екваторі. Температура води іноді знижується до 20°C, а середньорічна — 23—24°С.
Бальтра (ісп. Baltra) або Сеймур-Сур (Seymour Sur). У роки другої світової війни на острові була побудована військово-повітряна база США для патрулювання Тихого океану в пошуках ворожих підводних човнів та прикриття Панамського каналу. Після закінчення війни все майно бази було передане уряду Еквадору. Зараз там знаходиться офіційна військова база Еквадору.
До 1986 року на Бальтрі знаходився єдиний на архіпелазі аеропорт, що пов'язував острови з материком. Зараз побудовані ще два аеропорти на островах Сан-Крістобаль та Ісабела, але більшість рейсів досі робиться з цього острова. У 1930-ті роки вчені в межах експерименту переселили 70 місцевих ігуан на сусідній острів Сеймур-Норте. Результат опинився несподіваним — під час війни ігуани, що залишилися на острові, вимерли. У 1980-ті роки ігуан з острова Сеймур-Норте перевели в дарвінівський центр з метою відновленню популяції, а потім у 1990-ті роки знову виселили на Бальтрі.
Бартоломе (ісп. Bartolomé). Острів був названий на честь лейтенанта Девіда Бартоломео (англ. David Bartholomew) британських військово-морських сил. Цей маленький нежилий острів на схід від острова Сантьяґо є одним з найвідвідуваніших туристами островів в архіпелазі. На цьому острові в 2003 році був знятий художній фільм «» (англ. Master and commander: the far side of the world).
Острів Бартоломе є згаслим вулканом і має ряд яскраво забарвлених вулканічних формацій, включаючи конусоподібний горб з туфу, відомого як «Pinnacle Rock». Цей частково еродований пагорб утворився тоді, коли лава досягла водної поверхні. Контакт з морською водою викликав так зване фреатичне виверження або виверження бандайсанського типу. Підірвані розплавлені фрагменти разом утворили спаяний туф. На острові живуть галапагоські пінгвіни, морські леви, гніздяться морські черепахи. Біля острова живуть білопері рифові акули (Triaenodon obesus).
Вульф (ісп. Wolf) або Венманн (Wenman). Цей острів названий на честь німецького геолога Теодора Вульфа. Площа острова складає всього 1,3 км², максимальна висота 253 м над рівнем моря. Тут живуть морські котики, фрегати, маскові і червононогі олуші, морські ігуани, акули, кити, дельфіни і галапагоські мартини (Creagrus furcatus). Найвідомішим мешканцем острова є гостродзьобий земляний в'юрок (Geospiza difficilis septentrionalis), що харчується кров'ю олуш і живе тільки на цьому острові.
Дарвін (ісп. Darwin) або Кулпеппер (англ. Culpepper). Цей острів названий на честь Чарльза Дарвіна. Його площа 1,1 км², максимальна висота 168 м. Острів дуже невеликий та практично не має наземної фауни, його фауна складається з морських птахів та інших морських тварин. Тут можна зустріти морських котиків, морських левів, морських ігуан, фрегатів, галапагоських мартинів, червононогих і насканських олуш (Sula granti). Біля острова багато китів, морських черепах, дельфінів, різноманітних акул.
Геновеса (ісп. Genovesa) або Тауер (англ. Tower). Сучасну іспанську назву острів отримав від італійського міста Генуї, батьківщини Христофора Колумба. Його площа складає 14 км2, максимальна висота 76 м. Острів сформувався із залишків великого кратера, зануреного у воду. Його також називають «пташиним островом» зважаючи на велику кількість різних птахів. У затоці Дарвіна можна побачити фрегатів і галапагоських мартинів — єдиних видів птахів на архіпелазі, що ведуть нічний спосіб життя. На острові також живуть червононогі олуші, крачки (Anous), галапагоські димчасті мартини (Larus fuliginosus), фаетони, голуби, качуркові (Hydrobatinae) і «зяблики Дарвіна». На острові є оглядовий майданчик «Сходинка принца Філіпа», а також ліс Lignum vitae.
Еспаньйола (ісп. Española) або Гуд (англ. Hood). Сучасну іспанську назву острів отримав на честь Іспанії (буквально — «іспанка»). Площа острова складає 60 км2, максимальна висота 206 м над рівнем моря. Це геологічно найстаріший острів архіпелагу, його вік оцінюється в понад 3,5 млн. років. Це також найпівденніший острів. Віддаленість острова від решти групи сприяє великій кількості ендемічних видів на острові та їх пристосованості до його природних ресурсів. Морські ігуани на Еспаньйолі з'являються тільки під час шлюбного сезону.
Тут мешкає галапагоський (махаючий) альбатрос (Phoebastria irrorata) — рідкісний вид птахів. Круті скелі острова чудово підходять для зльоту цих великих птахів, які харчуються у берегів Еквадору і Перу. На Еспаньйолі є два майданчики для відвідувачів. Затока Гарднер має гарний пляж та місце для купання і підводного плавання. У районі Пунта-Суарес можна спостерігати дику природу з великою різноманітністю місцевої фауни.
Ісабела (ісп. Isabela) або Альбемарле (Albemarle). Острів названий на честь королеви Ізабели, що фінансувала подорожі Христофора Колумба. Це найкрупніший острів архіпелагу, його площа складає 4640 км². Найвищою точкою вважається вулкан Вульф, 1707 м заввишки над рівнем моря. Острів має форму морського коника та об'єднує в собі 6 різних вулканів, що разом утворили один суцільний масив суші. На острові водяться галапагоські пінгвіни, галапагоські баклани (Phalacrocorax harrisi), морські ігуани, олуші, пелікани і краби Grapsus grapsus. На схилах вулканів Ісабели можна побачити ігуан, сухопутних черепах, а також зябликів, галапагоських канюків (Buteo galapagoensis), галапагоського голуба і цікаву низовинну рослинність. На південно-східному краю острова розташоване третє за чисельністю населення селище архіпелагу — Пуерто-Віяміл.
Марчена (ісп. Marchena) або Бінлое (Bindloe). Острів названий на честь монаха Антоніо Марчени (Fray Antonio Marchena). Площа острова 130 км², максимальна висота 343 м над рівнем моря. На острові водяться галапагоські канюки (Buteo galapagoensis) і морські леви. Також острів є основним місцем проживання лавових ящірок (Tropidurus delanonis).
Пінта (ісп. Pinta) або Абінґдон (англ. Abingdon). Острів названий на честь однієї з каравел Христофора Колумба. Площа острова 60 км², максимальна висота 777 м над рівнем моря. На острові водяться галапагоські мартини, морські ігуани, галапагоські канюки і морські леви. Також острів є батьківщиною найрідкіснішого підвиду галапагоської черепахи — Geochelone nigra abingdoni, єдиним представником якого в даний час є старезний самець на ім'я Самотній Джордж, що живе на території дарвінівського центру. Оскільки надії знайти ще одного представника цього підвиду нема, підвид вважається вимираючим.
Пінсон (ісп. Pinzón) або Дункан (англ. Duncan). Острів названий на честь братів Пінсон, капітанів каравел «Пінта» і «Нінья», що брали участь у подорожі Колумба. Площа острова 18 км², максимальна висота 458 м над рівнем моря. Тут водяться морські леви, галапагоські канюки, гігантські черепахи та морські ігуани, біля острова часто бачать дельфінів.
Пласа-Сур (ісп. Plaza Sur). Названий на честь колишнього президента Еквадору Леонідаса Пласа. Площа острова всього 0,13 км², найвища точка знаходиться на висоті 23 м над рівнем моря. Флора острова включає кактуси опунція (Opuntia) і сезувіум (Sesuvium), які утворюють червонуватий килим поверх формації застиглої лави. Тут живуть ігуани і велика кількість різноманітних птахів, яких можна спостерігати на скелях на південному краю острова.
Рабіда (ісп. Rábida) або Джервіс (англ. Jervis). Названий на честь монастиря, де Христофор Колумб залишив свого сина перед подорожжю до берегів Америки. Площа острова 4,9 км², максимальна висота 367 м над рівнем моря. Велика кількість заліза у складі лави надає острову червонуватого відтінку. У невеликій лагуні з солоною водою біля берега мешкає білощокий шилохвіст (Poecilonetta bahamensis). У ній також гніздяться бурі пелікани і олуші. До недавнього часу там же жили фламінго, але через нестачу їжі їх перевезли на інші острови. На острові водяться дев'ять видів зябликів.
Сан-Крістобаль (ісп. San Cristóbal) або Чатем (англ. Chatham). Острів отримав свою назву на честь святого мученика Христофора (Крістобаля). Площа острова 558 км², найвища точка 730 м над рівнем моря. На острові і біля нього живуть фрегати, морські леви, велетенські черепахи, синеноногі і червононогі олуші, Фаетони (Phaethontidae), морські ігуани, дельфіни, галапагоські мартини. Серед рослин можна зустріти види галапагоської каландринії (Calandrinia galapagos), лекокарпус дарвіновський (Lecocarpus darwinii), Lignum vitae і Malus germicana. На високій частині острова знаходиться найбільше прісне озеро архіпелагу — Лагуна Ель-Джунко. На південному краю острова знаходиться столиця провінції Галапагос — містечко Пуерто-Бакерісо-Морено.
Санта-Крус (ісп. Santa Cruz) або Індефатіґебль (англ. Indefatigable). Це найнаселеніший острів архіпелагу. Його площа складає 986 км², найвища точка 864 метри. Назва острова іспанською означає «Святий Хрест». На острові розташований найкрупніший населений пункт архіпелагу місто Пуерто-Айора. Тут також знаходяться Головне управління Національного парку і Дослідницька станція Чарльза Дарвіна. На станції є центр розведення черепах для подальшого випускання їх на волю. На вершинах острова росте багата рослинність і знаходяться знамениті лавові тунелі. На острові також існує велика популяція черепах. У бухті «Чорна черепаха», оточеній манграми, часто зустрічаються морські черепахи, скати і невеликі акули. На острові є лагуна з фламінго, що має назву «Серро-Драгон».
Санта-Фе (ісп. Santa Fe) або Баррінґтон (англ. Barrington). Названий на честь іспанського міста, дослівно означає «свята віра». Площа острова 24 км², найвища точка 259 м над рівнем моря. На острові знаходиться найбільший на архіпелазі ліс з кактусів Opuntia. Вивітрені скелі служать хорошим місцем для гніздів'я галапагоських мартинів, фаетонів, буревісників. На острові також можна побачити лавових ящірок.
Сантьяґо (ісп. Santiago), Сан-Сальвадор (San Salvador) або Джеймс (англ. James). Як найпоширеніша іспанська назва острова, так і англійська, походять від імені Святого Якова. Площа острова 585 км², максимальна висота 907 м над рівнем моря. Тут водяться морські ігуани, морські котики, морські леви, сухопутні і морські черепахи, фламінго, дельфіни і акули. Свині і кози, завезені раніше на острів, викоренені. У затоці Сулліван можна спостерігати недавні (близько 100 років тому) потоки лави.
Сеймур-Норте (ісп. Seymour Norte). Названий на честь англійського аристократа лорда Г'ю Сеймура (Lord Hugh Seymour). Площа острова 1,9 км², висота до 28 м над рівнем моря. На острові велика популяція синеногих олуш і галапагоських мартинів. Також тут знаходиться одна з найбільших колоній фрегатів.
Фернандіна (ісп. Fernandina) або Нарборо (англ. Narborough). Острів названий на честь іспанського короля Фердинанда, що фінансував подорож Христофора Колумба. Площа острова 642 км², найвища точка 1494 метри над рівнем моря. Це наймолодший і найзахідніший острів архіпелагу. 13 травня 2005 року на острові почалося нове виверження вулкану, попіл і хмара з пари води піднялося на висоту до 7 км, а
