Кір, рідше Кірра (дав.-гр. Κύρρος дав.-гр. Κύρρος лат. Cyrrhus араб. حوروس Небі-Хурі) — античне місто в північній Сирії, на шляху з Антіохії до Зевгма. Був названий на честь однойменного македонського міста; за поширеною легендою (починаючи з VI ст.) — на честь перського царя Кіра.
Руїни Небі-Хурі лежать серед оливкових гаїв в 70 км на північний захід від Алеппо і в 28 км на північ від Аазаза, поблизу кордону з Туреччиною. Найближчий населений пункт, село Dayr Sawwan, знаходиться на відстані 6 км від археологічного сайту. У двох кілометрах від нього збереглися два мости римської споруди (III в. н. е.) — найближчий, що перетинає річку Сабун, позначав східний кордон античного міста, другий міст був побудований через річку Афрін.
Кір був заснований македонським полководцем Антигоном I близько 300 м до н. е., або на початку III ст. до н. е. Селевкідами. У 64 році до н.е. Кір був завойований Гнеєм Помпеєм і був влаштований як форпост для боротьби римлян з парфянами. Сасаніди розграбували Кір в 256 р. У пізні часи в Кірі шанувалися мощі мучеників Косми і Даміана. Місто розцвіло в епоху Візантійської імперії, ставши центром провінції Киррестика[el] зі своїм єпископом. При Феодориті Кирському Кир став улюбленим місцем паломництва. Незважаючи на зміцнення, шо розпочав Юстиніан в VI столітті, місто впало під натиском арабів в 637 р. За часів хрестових походів аж до 1150 року Кір був частиною Едеського графства. У 1150 місто було завойоване сельджукським Атабеком Нур ад-Дін Махмудом. Під владою зангідськіх атабеків місто поступово занепало і було залишене жителями. Від православних храмів нині збереглися руїни, які не підтримуються як музейні артефакти.
Археологічні розкопки в Кірі велися в 1952-1993 рр. групою французьких археологів під керівництвом Эдмона Фрезуля[fr].