Монастир Святого Пантелеймона в Нерезі — православний монастир доби Візантії з циклом середньовічних фресок 12 ст. доби імператорів Комнінів.
Головна церква монастиря Святого Пантелеймона побудована 1164 року за сприяння онука візантійського імператора Олексія Комніна — Олексія Янгола. Про це свідчить напис над входом до церкви. Церква монастиря висвячена на честь Святого Пантелеймона, покровителя лікарів і акушерок. Має церква і мощі св. Пантелеймона.
Втручання онука візантійського імператора не обмежилось будівництвом. Ймовірно, він також сприяв посиланню сюди невеличкої бригади столичних художників для створення фресок. Це досить розповсюджена практика для Візантії 11-12 століть, коли візантійських майстрів посилають чи запрошують для оздоб церков і соборів в різні землі — в Київську Русь, в Південну Італію, Венецію, на Балкани.
Головий храм монастиря висятили на честь Св. Пантелеймона. Храм невеликий, центричний, хрещатий в плані, з п'ятьма банями (центральна найбільша і найвища за бічні) та трьома абсидами. Центральна абсида гранчаста і вища за малі бічні. Незначна видовженість храму обумовлена притворм-нартексом. Будівельним матеріалом був виламаний камінь охристого кольору, який чергували з цеглою та товстими шарами вапнякового розчину.
Фрески монастиря в Нерезі розкриті від пізніх нашарувань лише в 1-й половині 20 століття. Їх вивчення і надало можливість датувати роботи 12 століттям. Фрески в Нерезі були пошкоджені в 16 столітті від сильного землетрусу, а потім замальовані.
Стінописи церкви в Нерезі створені в добу складних богословських дискусій, в ході котрих виникли сумніви щодо догмату про нероздільне поєднання в Христі Божої та людської іпостасей, про єдність ликів Святої Трійці, щодо істинності Євхаристичної жертви (Константинопольскі собори 1156—1157, 1166 гг.; на останньому з соборі був присутнім і ктитор храму в Нерезі). Візуальним відбитком істинності цих догматів в стінописах храму стануть різні образи Христа в чотирьох малих куполах та акцент на темі Страстей Христових («Оплакування» и «Зняття с хреста», що головували в просторі храму). В центральній апсиді створено символічне зображення Святоі Трійці — Етимасія, тобто престол для Христа, котрий прийде судити людство на Страшному суді, а також хрест, терновий вінець, голуб (Святий Дух) та Євангеліє.
Живопис, починаючи з 12-13 ст., починає відігравати все більш значущу роль в становленні і розвитку європейської художньої культури. Західноєвропейський живопис повільно відходить від статичних, застиглих схем в бік ще несміливого руху, динаміки. До того ж живопис — найбільш пристосований до передачі будь якого сюжету чи відверто умовної ідеї. До зразків вже вироблених в столиці схем і звернулися художники, що створювали фрески в Нерезі. Умовність зображення не затуляє підвищену експресію, спірітуалізм образів і суворих облич Діви Марії, Івана Предтечі, присутніх в сцені «Оплакування». На значну мистецьку вартість фресок в Нерезі працює і вишуканий колорит творів.
Консервативні тенденції в мистецтві і культурі Візантії переважатимуть. Диктат вже вироблених канонів спонукатиме не до пошуків нового, а до постійного повторення вже вироблених і застиглих зразків. Візантійське мистецтво вичерпає здатність до змін і розвитку настільки повно, що один з сучасників-візантійців 15 століття гірко зауважить, що його поколінню нема що сказати. Фрески в Нерезі — ще відбиток доби вищого розвитку візантійського мистецтва на порозі нової і довгої кризи.
Візантійська художня традиція ще зберігає привабливість навіть для західноєвропейських художників, але вони вже самі здатні запропонувати нові деталі, нове розуміння простору і часу, нові композиції, бо мало рахуються з жорсткими канонами Візантії. Митцям Західної Європи буде що сказати про природу, історію і світ людських почуттів найближчі 800 років.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: '
