Сфінкс або Великий Сфінкс і Гізі (араб. أبو الهول — Abū al-Haul, у перекладі українською — Батько Жаху) — найдавніша монументальна скульптура на Землі яка дійшла до нашого часу, розташована на західному березі ріки Нілу в Гізі поблизу сучасного Каїру. Висічена з монолітної вапняної скелі у формі великого лева із головою людини — сфінксу лежачого на піску. Вважається, що його обличчя є зображенням фараону IV династії, Стародавнього Царства (бл. 2558–2532 рр до н. е.) — Хафра, піраміда якого знаходиться поблизу.
Розміри Великого Сфінксу: довжина 73,5; ширина 19,3; висота 20,22 метрів; між передніми лапами було розташоване святилище.
Статуя Сфінкса повернута обличчям до Нілу і висхідного сонця. Майже всі давньосхідні цивілізації бачили в леві символ сонячного божества. З найдавніших часів фараона було прийнято зображати у вигляді лева, який нищить своїх ворогів. У світлі цих даних Сфінкса вважають стражником вічного спокою похованих навколо нього фараонів. Навколишні храми були спочатку присвячені сонячному богові Ра, і тільки в період Нового царства скульптуру стали ототожнювати з Хором (точніше — з Хоремахетом), внаслідок чого Аменхотеп II присвятив йому особливий храм на північний схід від Сфінкса.
Давньоєгипетська назва Великого Сфінкса залишається невідомою. Слово «сфінкс» — грецьке і означає буквально «Задуха», в чому криється відсилання до відомого міфу, за яким сфінкс задавав мандрівникам загадки і якщо не отримував правильної відповіді, то вбивав невдаху. Думка про те, що це слово прийшло до Греції з давньоєгипетського, безпідставно. Середньовічні араби (у « Тисячі і однієї ночі» та інших текстах) іменували Великого Сфінкса «батьком жаху».
Обставини і точний час зведення Сфінкса поки залишаються загадковими. Прийняте в сучасній літературі судження античних авторів про те, що його будівельником був Хефрен (Хафра), підтверджується тільки тим, що при будівництві храму при статуї використовували кам'яні блоки того ж розміру, що й при зведенні сусідньої піраміди. Крім того, неподалік від Сфінкса археологи виявили в піску діоритове зображення Хафра.
Існують й інші думки щодо замовника Сфінкса. Інвентарна стела, виявлена в Гізі Марієттом в 1857 р. і, по всій вірогідності, створена незадовго до перського завоювання, стверджує, що застарілу статую викопав, і очистив від піску батько Хефрена, фараон Хеопс (Хуфу). Більшість вчених схильні відкидати це свідоцтво як пізніше і ненадійне; за достовірність наведених у стелі відомостей з дослідників старої школи висловлювався лише Гастон Масперо. Видний сучасний єгиптолог Райнер Штадельман дотримується думки, що за своїми художніми особливостями статую слід віднести до будівельної діяльності Хуфу. В 2004 французький вчений Василь Добрев виступив з припущенням, що статуя зображує Хуфу, а спорудив її його син.
Ще більш заплутує питання про замовника статуї та обставина, що особа статуї має негроїдні риси, що розходиться з іншими зображеннями Хафра та його родичів які збереглися . Судмедексперти зіставили за допомогою комп'ютера обличчя Сфінкса з відомими статуями Хафра і дійшли до висновку, що вони не можуть зображати одну і ту ж людину.
Починаючи з 1950-х рр. в популярній літературі датування Сфінкса періодом Стародавнього царства стала ставитися під сумнів. Стверджувалося, що нижня частина сфінкса являє собою класичний приклад ерозії, викликаної тривалим перебуванням каменя в воді. Останній раз відповідний рівень опадів спостерігався в Єгипті на рубежі IV і III тисячоліть, що, на думку прихильників цієї теорії, вказує на створення статуї в додинастичний період або навіть раніше. У науковій літературі особливості ерозії скульптури пояснюються іншими причинами — вторинною тріщиноватістю, дією кислотних дощів, низькою якістю вапняку.
Вважається що його створили біля 2550 р. до н. е.за наказом фараона Хефрена. Та професор Роберт Шох з Бостона, вивчивши особливості поверхні вапняку визначив що статуя має з десяток тисяч років. На додаток астроном Роберт Б'ювел з'ясував, що близько 10 500 р. до н. е, у день весняного рівнодення, сузір'я Лева сходило просто перед обличчям сфінкса. Тож не виключено що його було створено для увічнення цього астрономічного дійства. А фараон Хефрен у 2550 міг просто надати голові обриси свого обличчя, можливо після падіння попередньої голови. А щодо пірамід то їх створили біля сфінкса вважаючи що за цим розташуванням легше буде потрапити у інший світ.
Порівняно невеликі розміри голови спонукали бостонського геолога Роберта Шоха припустити, що у статуї спочатку була морда лева, з якої один з фараонів велів висікти загадково усміхнене людське обличчя за своїм власним образом і подобою. Ця гіпотеза не знайшла визнання в науковому середовищі, так само як і припущення Грема Хенкока про кореляції трьох пірамід із зірками в сузір'ї Оріона, яка нібито спостерігалася в 11-у тис. до н. е.
У статуї відсутній ніс шириною в один метр. Поширеною легендою є те, що цю деталь статуї збили гарматним ядром під час наполеонівської битви з турками біля Пірамід (1798 р.); в інших версіях легенди місце Наполеона займають англійці або мамелюки. На хибність цієї думки вказують малюнки датського мандрівника Нордена, який бачив Безносого сфінкса вже у 1737 р.
Хоча відсутність носа можна пояснити «природним зносом» скульптури (багатовікова дія вітру і вологи), правдоподібнішим видається пояснення середньовічного каїрського історика аль-Макрізі. Він пише, що у 1378 р. один суфійский фанатик, заставши феллахів, що приносили дари Сфінксу в надії поповнити свій урожай, розгнівався і відбив у «ідола» ніс, за що був розшарпаний натовпом. З розповіді аль-Макрізі можна зробити висновок, що для місцевих жителів Сфінкс був своєрідним талісманом, володарем Нілу, від якого, як вони вважали, залежав рівень розливу великої ріки і, відповідно, родючість їх полів.
Сфінкс дійшов до наших днів не тільки без носа, але й без накладної церемоніальною бороди у формі куба або завитих кісок, фрагменти якої можна побачити в Британському та Каїрському музеї. Час появи у Сфінкса бороди викликає суперечки. Одні автори відносять її монтаж до Нового царства. На думку інших, Сфінкс мав бороду споконвіку, бо технічна складність висотних робіт з монтажу бороди перевершувала можливості будівельників того часу.
На тілі статуї видно глибокі горизонтальні борозни, що розташовуються по всій її висоті, виключаючи голову. Деякі дослідники стверджують, що це сліди водної ерозії. Наслідком останнього припущення є висновок про те, що статуя пережила період сильних дощів або період затоплення.
Доктор Роберт Шох, професор геології Бостонського університету, враховуючи ступінь ерозії Сфінкса, вважає, що час створення Сфінкса лежить між 7000 і 5000 роками до н. е., бо в цей період у цій місцевості дійсно йшли дощі. Він пише про Сфінкса
« | класичний приклад з підручника того, що відбувається з поверхнею вапняку, якщо дощі молотять по ній протягом тисяч років ... В контексті даних, відомих нам про клімат Гізи в давнину, це служить серйозним свідченням того, що Сфінкс набагато старше традиційного датування в районі 2500 до н. е. … Я просто прямую туди, куди мене веде наука, а вона веде мене до висновку, що Сфінкс споруджено набагато раніше, ніж до цього вважалося | » |
Джон Уест вважає, що основна ерозія сталася в більш ранній дощовий період до 10000 року до н. е. Такі висновки відносять будівництво статуї, і як наслідок і всього комплексу, що включає піраміди, до часів, що передують часу появи Єгипетського держави, коли клімат в цій місцевості був іншим. Попри те, що думка Шоха не була офіційно спростована, вона, так само як і думки інших прихильників гіпотези водної ерозії статуї, не вважається науково доведеною, що породжує безперервні дискусії про те, коли була зведена статуя, і хто її збудував.
Трохи інші борозни присутні і на стінах кар'єра, в якому розташована статуя.
За роки свого існування Сфінкс виявився по самі плечі похований у піску. Спроби відкопати його робилися вже в давнину Тутмосом IV та Рамзесом II. Перший зміг звільнити від піску тільки передні лапи, між якими звелів поставити гранітну стелу з написом такого змісту:
« | Царський син Тутмос, за свого прибуття, під час полуденної прогулянки сів в тіні цього могутнього божества. Коли Ра досяг вершини неба, його здолав сон, і він побачив, як цей великий бог звернувся до нього з промовою, як ніби батько каже синові: «Поглянь на мене, придивись, мій сине Тутмос, я твій батько Хармахіс, і я дарую тобі панування над моєю землею і владу над усім живим … Побач мою справжню подобу, щоб захистити мої бездоганні кінцівки. Мене покрив пісок пустелі, на якій я лежу. Врятуй мене і вчини все, що в мене на серці» | » |
У 1817 році італійцям вдалося очистити від піску всі груди Сфінкса, а повністю він був звільнений від тисячолітніх піщаних наносів у 1925 році.