Прото́ка Босфо́р (Türkçe. İstanbul Boğazı, Ἀρχαία ἑλληνικὴ. Βόσπορος, звідси застар. назва — Боспор Фракійський) — протока довжиною 30 км у Туреччині, що з'єднує Чорне та Мармурове моря, відокремлюючи азійську частину Туреччини (Анатолію) від її європейської частини Фракію. В деяких місцях глибина досягає 80 м. Найбільша затока має назву Золотий Ріг.
Довжина складає приблизно 30 км, з найбільшою шириною 3700 м на півночі, а найменшою шириною 700 м, між Кандиллі і Ашийн, і 750 м, між Анадолугішарі і Румелігісарі. Глибина по фарватеру змінюється від 36 до 124 м. Узбережжя протоки вельми щільно заселено, на його березі знаходиться Стамбул з населенням понад 11 млн осіб.
Разом з протокою Дарданели, Босфор утворює один з найважливіших морських транспортних шляхів, що з'єднує акваторію Чорного моря з Середземним.
Через протоку побудовано 2 мости: Перший Босфорський міст та Міст Султана Мехмета. Наразі будується залізничний тунель Мармарай 13.7 км завдовжки, з них 1400 м під протокою на глибині 55 м, проект має бути завершено в 2012 році.
Певна причина утворення Босфору залишається суперечливою між геологами. Тисячі років Чорне море було відокремлено від Егейського. Однією з останніх теорії (опублікована в 1997 році Вільямом Райаном і Уолтером Піттманом з Колумбійського університету) стверджує, що Босфор був утворений близько 5600 років до Р.Х., коли зростання рівня води Середземного / Мармурове море зруйнувало греблю до Чорного моря, яке у той час (згідно теорії) було прісним озером, розташоване нижче за рівень океану.
Є твердження, прорив греблі призвів до затоплення сільськогосподарських угідь. Що в свою чергу призвело до написання Епосу про Гільгамеша, а також 6-9 глави Книги Буття. Але є також посвідчення про рух води від Чорного до Мармурового 7000 или 8000 роках до Р.Х..
З сивої давнини Босфор має стратегічне значення. Давньогрецьке місто-держава Афіни, залежні від завезення зерна зі Скіфії, підтримували дружні стосунки з Мегарою, яка мала колонію Візантій на берегах протоки.
Стратегічне значення протоки один з головних факторів в рішенні римського імператора Костянтина Великого про перенесення столиці Римської імперії на Босфор. Місто пізніше стало столицею Східної Римської імперії. Після завоювання міста Османською імперією 29 травня 1453 року, турки перенесли в Константинополь власну столицю.
Стратегічне значення Босфора не змінне і в новітню епоху. Це підтверджується ходом Російсько-турецької війни 1877—1878, а також напад на війська Антанти в 1915 в Дарданелах.
Після Першої світової війни в 1920 році був підписано Севрський договір, який передбачав демілітаризацію протоки і терен навколо нього, під контролем Ліги Націй. Статус проток був змінений згідно Лозанського договору у 1923, згідно цього договору протоки повертались Туреччині, але іноземні військові і комерційні судна мали вільний прохід протоками. Але й від цих умов Туреччина відмовилась ремілітаризував протоки, Офіційно цей стан було закріплено Конвенцією Монтре по статусу проток. Ця конвенція діє до цього часу, передбачає навіть у воєнний час вільний прохід комерційних суден і обмежений прохід не чорноморських країн військових суден.
За часів Другої Світової війни Туреччина лишалась нейтральною, до лютого 1945 і Дарданели були закриті для воюючих держав. Під час війни Сталін відкрито вимагав концесії радянських військових баз, навіть без вступу Туреччини у війну. Цей інцидент, а також вимога Сталіна реституції турецьких провінцій Карс, Артвин, Ардаган Радянському Союзу (які були втрачені Туреччиною в 1877-1878 роках, але повернені згідно Карського договору в 1921). Сама ці дві події підштовхнули відмовитись від нейтралітету і вступу в НАТО.
